Книжкові джунглі Кіплінга

 30 грудня 2025 року виповнюється 160 років від дня народження Джозефа Редьярда Кіплінга. Редьярд Кіплінг – видатний англійський поет та письменник, юрист і ветеринар, натураліст і мандрівник, військовий та великий казкар.

Ключові факти до ювілею:

Дата народження: 30 грудня 1865 року в Бомбеї, Індія.

Відомі твори: «Книга джунглів», «Просто собі історії», «Кім», «Якщо...».

Особливості творчості: Яскраві описи природи Індії, пригоди, філософські роздуми, правдивість та деталізація.

Нагороди: Перший англомовний лауреат Нобелівської премії з літератури (1907).

- Чимало видатних письменників, яких не читають. Але мало якого письменника не читають так багато, як Джозефа Редьярда Кіплінга.

- Своє ім’я Редьярд отримав, як вважають, на честь англійського озера Редьярд, де познайомилися його батьки.

- У 23 роки – він знаменитий, у 24 роки – він уславлений. З цього часу він – класик.

- Кіплінг міг писати свої твори тільки чорними чорнилами. З цього приводу є кілька думок. Хтось вважає, що тільки чорнила виготовлені з чорного вулканічного скла, могли надихати його на роботу. Хтось припускає, що крім чорного чорнила письменник не міг нічого розгледіти на папері через поганий зір.

- Кожне слово Кіплінга Британія цінувала, як золото: він отримував щедрі гонорари – шилінг за слово. Коли він помер, труну, накриту британським прапором несли прем’єр –міністр Стенлі Болдуїн та фельдмаршал Бернард Лоу Монтгомері.

- Редьярд Кіплінг першим з англійців отримав Нобелівську премію з літератури в 1907 році. До речі, він став наймолодшим здобувачем цієї нагороди. Його рекорд досі не побитий. Кіплінгу в момент нагородження було 42 роки.

- Тільки один з романів Кіплінга, «Кім», вважається визнаним літературним шедевром. Це перший шпигунський роман. Цікаво, що в усіх скаутів світу, зокрема й в українських пластунів, є чи була «гра Кіма», яка також уперше з’явилася в цьому романі. Коли треба було подивитися на стіл, де лежали прикраси, потім цей стіл застилали, прикрас не було видно, а споглядач мав описати, що було на столі, яких властивостей, якого кольору, якого розміру.

- Найдавніший переклад творів Кіплінга українською – 1898 рік, у львівському «Віснику» вийшла програмна новела «Ліспет» в перекладі Івана Петрушевича. Відтоді Кіплінг активно видавався українською. Тоді одразу з’явилися і видання про джунглі, казки про Мауглі, дорослі оповідання Кіплінга.

- Редьярд і його дружина Кароліна в Першу світову війну працювали в Червоному хресті. Війна забрала в Кіплінга сина, тому після її закінчення він присвячує себе роботі в Комісії з військових поховань.

- До нацизму, чиє зародження Кіплінг устиг не лише побачити, а й передбачити у віршах, ставився з огидою. Мало хто знає, що свастика аж до кінця 20-х років була символом Кіплінга, донині на старих книжках можна побачити цей знак - символ удачі в Індії. Але щойно нацисти в Німеччині піднесли свастику себе на знамена, як Кіплінг заборонив її використання на своїх книжках.

- Кіплінгівська бібліотека, яка існує у Великій Британії і вміщує практично все, що видавалося з творів Кіплінга англійською та ще багатьма мовами, має український куточок.

- Усі оповідання «Книги джунглів» - це тексти для підготовленого читача. Ми звикли, що «Мауглі» - це молодший шкільний вік, утім Кіплінг писав передусім для старшої аудиторії. І навіть оповідання про Мауглі багато в чому апелюють до дорослих.

- Улюбленим письменником Кіплінга був англієць Льюїс Керрол, а «Алісу в Країні чудес» та її продовження Редьярд знав майже напам’ять.

- Повне зібрання творів письменника налічує 35 томів. На честь Кіплінга названо британський есмінець часів Другої світової війни. З 2010 року один з кратерів Меркурія також носить його ім’я. У Канаді на піку популярності Кіплінга на його честь названо місто на південному сході Саскачевану.

- Прах Редьярда Кіплінга похоронений в Кутку поетів у Вестмінстерському абатстві, поруч із могилами Чарльза Дікенса і Томаса Гарді.

- Суперечки про Кіплінга продовжуються і сьогодні, а збірки його творів традиційно завершуються віршем «Прохання».

Запрошуємо на бесіду " Казкові джунглі Кіплінга".

Всесвітній день чаю: історія виникнення

Літературна хвилинка "Всесвітній день чаю: історія виникнення".

У країнах, які вважаються лідерами у виробництві чаю, 15 грудня відзначають Міжнародний день чаю. Це свято було вигадане, щоб привернути увагу державних установ та самих споживачів чаю до тих проблем, із якими постійно стикаються його виробники.

На сніданок переважна більшість людей зазвичай п'є каву. Влітку, в період нестерпної спеки, спрагу, як правило, втамовують охолодженою мінеральною водою, квасом, компотом, соком і лимонадом. По святах, збираючись у колі друзів і рідних, піднімають келихи з шампанським або вином, наприклад. Але традиційним напоєм у всі часи можна назвати тільки чай, тим більше що він підходить до будь-якої ситуації, а також існує у безлічі форм і видів. Заслуги тонізуючого продукту люди оцінили дуже високо, інакше не встановили б в честь рослинного концентрованого напою свято. 15 грудня у світі відзначають Міжнародний день чаю, інформує UkrMedia.

Історія свята

Ідея створення свята «Міжнародний день чаю» належить Центру з Освіти і Спілкування, народившись в світлих головах співробітників даної організації дуже давно. В життя вона була втілена після неодноразово повторюваних протягом двох років дискусій міжнародного рівня на Всесвітніх громадських форумах. World Social Forum – так називалися ці заходи, які проходили в двох країнах: Індії (2004) і Бразилії (2005), кожна з яких є найбільшим виробником і експортером чаю. Відповідно, прийняте з приводу організації свята рішення офіційно стосувалося не всієї планети, а лише тих держав, що займаються "чайним бізнесом "- прибутковим і таким корисним для здоров'я громадян. Крім вищезазначених держав, сировину для приготування смачного напою збирають і поставляють на торговельні майданчики світу Китай, Кенія, Малайзія, Шрі-Ланка і багато інших країн, що володіють досить сприятливими для вирощування чаю природними умовами. У кожній такій державі святкування відбувається за індивідуальним сценарієм. Проте сильно виділяються в цьому плані Шрі-Ланка та Індія. Тут урочистості набувають яскравий, неповторний характер.

Останнім часом наша держава не залишається осторонь, адже чай володіє величезною популярністю. Наприклад, в чайних клубах 15 грудня організовують безкоштовну дегустацію специфічної продукції видатних або, навпаки, молодих компаній. Деякі заклади в цей день влаштовують цікаві чайні виставки.

Дата свята «Міжнародний день чаю» була обрана з умислом 15 грудня, який передує 16-му числу, а 16 грудня 1773 року увійшло в історію під гучною назвою «Бостонське чаювання». Це мітинг колоністів США, які виступали проти тиску з боку уряду, який призвів до знищення британського чайного вантажу. Ця обставина зіграла велику роль, ставши точкою відліку Американської революції. В цьому і полягає головна мета Міжнародного дня чаю – у боротьбі з численними проблемами чайної галузі. Завдання свята – зробити так, щоб подібні трагічні події не повторилися сьогодні, в XXI столітті. Також International Tea Day з'явився у списку неофіційних міжнародних свят, щоб акцентувати увагу громадськості на позиціях співробітників чайного виробництва і споживачів продукту.

Історія чаю

Напій, який отримав найбільше поширення після звичайної води, родом з Піднебесної, південно-східної її частині, а також прилеглих в'єтнамських зон. Титул першовідкривача чаю згідно з стародавніми китайськими легендами по праву заслужив знаменитий в місцевій історії імператор Шень Нун. У літописі правлінь Китаєм він більш відомий як Божественний Землероб. Жив імператор у III тисячолітті до н.е., а тонізуючий напій отримав по чистій випадковості, в принципі не приклавши жодних зусиль. Під час однієї зі своїх прогулянок Шень Нун, втомлений від літньої спеки, зробив привал під деревцем з ароматними листям. Звідки не візьмись з'явився вітерець, зірвав листок, і той опинився прямо в чаші з прозорою зігрітою сонцем водою. Імператор зацікавився і спробував отриманий напій і прийшов в захват від незвичайного запаху, незрівнянного смаку і свіжого відтінку. Так чай побачив світ.

Інша легенда свідчить, що підбадьорливий напій з'явився набагато раніше, ще в період створення світу. Втім, у кожного народу є на цей рахунок своя власна версія, і хто з них правий – сказати складно. Однак краще звернути увагу на думку вчених-істориків, які стверджують, ніби люди знали про існування чаю як рослини в період з 220 по 280 рр. Через століття його стали вирощувати, тобто представника флори з ніжним зеленим листям ввели в культуру. У середньому вік чаю налічує не менше 6 – 7 тисячоліть.

Цікаве походження назви тонізуючого напою. Слово «чай» є буквальним перекладом північнокитайського терміну «cha». На мовах народів Західної Європи воно звучить як «tea», тому що прототипом сучасного найменування став вираз «te» південнокитайського походження. Чим викликане запозичення різних термінів, зрозуміти важко, та й не настільки важливо. У будь-якому випадку ми можемо насолодитися чаєм сьогодні завдяки старанням саме Китайської імперії. До речі, тут же виникло таке поняття як «чайна церемонія».

Цікавий той факт, що люди тривалий час вважали, ніби чай росте лише у формі куща. Чайні дерева були виявлені тільки в позаминулому столітті. Їх знайшли в Бірмі, Лаосі та Індії (провінція Ассам). Звідси два різних базових сорти: «чай китайський» і «чай ассамський».

Види чаю

Існує безліч класифікацій популярного у всьому світі напою. Можна розглядати різноманітність чаю з точки зору країни-виробника, якості, форми. Але цікавіше познайомитися ближче з видами напою, що відрізняються один від одного ступенем ферментації листя, тобто прожарювання і подальшого окислення киснем повітря.

Традиційний чорний чай проходить процес ферментації «від» і «до». Це, наприклад, такі сорти, як Український, Кімун, цейлонський Orange Pecoe. Окислення листя відбувається в середньому протягом місяця.

Абсолютно не піддається ферментації улюблений сьогодні багатьма зелений чай. З чайним листям в цьому випадку поступають наступним чином: роблять в'ялення, прожарювання, скручування, сушіння, нагрівання.

Червоний чай – той же зелений, тільки підданий процесу окислення. А якщо його сильно окислити вийде зовсім інший вигляд – синій чай. За смаковими якостями і запаху синій чай схожий на звичайний чорний.

Таке чудо як білий чай готують, впливаючи на листя спеціальним режимом сушіння і запускаючи процес ферментації. Назви сортів білого чаю дуже поетичні: білий піон, срібні голки. Цей напій дуже корисний для організму. Він позбавляє від хвороб серця, розсмоктує злоякісні новоутворення, підвищує імунітет. Білі сорти відрізняються тонким ароматом, благородним кольором і ніжним смаком.

Чай пуер, чай з бергамотом, трав'яні, ароматизовані чаї – їх так багато, що інший раз просто очі розбігаються в момент необхідності зробити вибір. Складного нічого немає, що потрібно діяти методом проб і помилок, точно знаючи, чого ви хочете від вживання чудодійного напою. Зі святом вас і приємного чаювання!

 

Засновник українського театру

 14 грудня 2025 року виповнюється 185 років від дня народження Михайла Петровича Старицького (1840–1904) — письменника, драматурга, театрального діяча, без якого важко уявити становлення української сцени. Його ім’я стоїть поруч із найвеличнішими постатями національної культури, адже саме він поєднав талант літератора, режисера та організатора театру.

Старицький був не лише автором драм і п’єс, а й засновником та керівником першої української професійної трупи разом із Марком Кропивницьким, Іваном Карпенком-Карим і Панасом Саксаганським. Завдяки їхній праці український театр вийшов на новий рівень, здобувши любов глядача і пошану критиків.

У п’єсах Старицького оживають характери, близькі й зрозумілі народові. Він умів поєднати гострі соціальні проблеми з яскравим гумором і глибокими почуттями, створюючи твори, що й досі залишаються актуальними. Його герої живі, справжні, вони говорять мовою свого часу і водночас мовою вічних людських переживань.

Михайло Старицький багато зробив і для розвитку української літературної мови. Він перекладав твори класиків світової літератури, працював із фольклорними мотивами, наближаючи їх до сучасного читача. Його діяльність стала свідченням великої любові до України та віри в її культурне майбутнє.

Основні напрямки творчості:

Драматургія:

Соціально-побутові п'єси: «За двома зайцями» (комедія, що стала класикою), «Не судилось», «У темряві», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (на основі народних тем), «Талан».

Історичні п'єси: «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка».

Поезія: Відомий автор пісні «Ніч яка місячна, зоряна, ясная» (музика М. Лисенка) та інтимної лірики.

Проза: Історична трилогія «Богдан Хмельницький» («Перед бурею», «Буря», «У пристані»), романи.

Роль у театрі: Один із засновників Театру Корифеїв, інсценував твори інших авторів, перекладав зарубіжних класиків (Байрон, Міцкевич).

Запрошуємо на бесіду "Засновник українського театру"

Чи знаєте ви свої права?

10 грудня відзначається День прав людини. Це нагода ще раз нагадати про значущість прав людини, необхідність глобальної солідарності, взаємозв’язку і людяності.

День прав людини відзначається за пропозицією Генеральної асамблеї ООН, знаменуючи річницю ухвалення Асамблеєю Загальної декларації прав людини в 1948 році. Декларація проголошує невід’ємні права, притаманні кожній людині незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, майнового, станового чи іншого становища. В Україні на офіційному рівні День прав людини затверджений з 2022 року.

Так, Декларація посідає важливе місце серед міжнародно-правових документів, які визначають права людини у сфері охорони здоров’я. Згідно зі статтею 25 Декларації, кожна людина має право на медичний догляд. Так, пацієнт повинен мати доступ до якісної та ефективної меддопомоги, право самостійно обирати лікаря та заклад охорони здоров’я.

За законодавством України, пацієнт має право: на доступність у галузі охорони здоров'я, на згоду чи відмову від медичного втручання, на свободу вибору в галузі охорони здоров'я, на медичну таємницю, на якісну та безпечну меддопомогу, на відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди, на повагу до гідності при наданні меддопомоги, на захист від будь-яких форм дискримінації, пов'язаних зі станом здоров'я, на медичні профілактичні заходи та ін.

До основних прав лікарів належать: право на належні умови професійної діяльності, на заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповідно до спеціальності та кваліфікації, здійснювати медичне втручання у виключних випадках без згоди пацієнта та/або його законних представників, на відмову від подальшого ведення пацієнта, на підвищення кваліфікації, на соціальний і судовий захист та ін.

Запрошуємо на виховну годину "Чи знаєте ви свої права?"

 

Святий Миколай до нас завітай

 Народознавча година "Святий Миколай до нас завітай".

06 грудня 2025 року ми святкуємо День Святого Миколая. Цьому святу налічується вже багато століть. Виникло воно приблизно після 345-го року від Різдва Христового. Присвячено дню, коли один з яскравих послідовників Христових був покликаний Господом на Небо. Цього щирого християнина звали Микола. Він ніс своє служіння в стародавній Лікії, місто Миру (нині ця місцевість знаходиться поблизу сучасного турецького міста Демре) і був єпископом у місцевій Церкви.

Микола прийняв Христа, будучи багатою людиною. Перейнявшись вченням - отримав безцінні дари Духа Святого. Виконуючи Слово Боже і проповідуючи спасіння Христове, не залишався байдужим в турботах про бідних, малозабезпечених і ближніх своїх. Творив дивовижні справи, а безкорисливість і лагідність почитав великим привілеєм. Був чудовим благодійником.

Для християн в ті роки, як втім і в сучасності, було і залишається найважливішим життєвим завданням намагатися мати мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа. Пам’ятаючи слова Христові, передані нам Апостолами в Святому Євангеліє, Микола в усьому намагався показувати, як працюючи, треба підтримувати слабких і пам’ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам сказав нам: «Блаженніше давати, ніж брати».

Святість - відокремленість, про яку ведуть мову християни всього світу, є не що інше, як буквальне виконання Слова Божого - відокремленість від зла. Зло вразило наш людський світ ще з часів першого гріха Адама і Єви і зараз старанно заважає нам мати гідне спілкування і життя не тільки між собою, але і з нашим Небесним Отцем. Страх Господній - ненавидіти зло (Книга Приповістей 8:13). Він є початком справжньої мудрості, яка дозволяє нам мати справжню розсудливість і здобувати знання й розум. «Гордість і зарозумілість і дорогу лиху та лукаві уста я ненавиджу» - говорить вона. «Але ви - вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого» - свідчить Євангеліє. Святий Миколай і його справи тому яскраве свідчення. Не дивно, що саме в цей День під егідою ООН проходить і відзначається Міжнародний день допомоги бідним.

У західній католицькій традиції, наприклад в Польщі, День Святого Миколая відзначають 6 грудня. Це пов’язано з традицією відзначати подібні свята за юліанським календарем. У православній та слов’янській традиції це завжди 19 грудня згідно з юліанським календарем, чи 6 грудня за григоріанським календарем, перед початком різдвяних і новорічних свят. Його дуже люблять діти. Він нагадує зимову казку. Всі чекають на подарунки.

У Болгарії він називається Нікулдень. Болгари вважають Миколу покровителем роду, дому і добробуту. У США і Канаді свято називають Saint Nick’s Day. Популярні святкові страви до столу і особливі рецепти в цей день унікальні. Добрі і слухняні діти вранці під подушкою або під ялинкою, в панчосі або у взутті, знаходять подарунки і солодощі, неслухняні - часто отримують вугілля. Це знак, прикмета або натяк на те, що для того, щоб отримати щось тепле для себе - дуже бажано самому бути теплішим. Бажання багатьох батьків, які вірять і роблять для своїх дітей все можливе.

Вітаємо усіх з Днем Святого Миколая!

Ми проти СНІДУ, ми - за життя

 Інформаційна хвилинка "Ми проти СНІДУ, ми - за життя!"

Здоров'я – одне з основних джерел радості, щасливого та повноцінного життя. Здоров'я – це стан життя і діяльності людини за умови відсутності хвороб, фізичних дефектів, психологічне, соціальне і духовне благополуччя.

Поріг ХХІ століття людство переступило з низкою жахливих хвороб. Особливо небезпечні ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) і його кінцева стадія СНІД( синдром набутого імунодефіциту). СНІД – особливо небезпечна хвороба, смертельна для людини.

З 1988 року 1 грудня відзначають Всесвітній день боротьби зі СНІДом, що слугує справі зміцненню організованих зусиль у боротьбі з пандемією, яка поширюється у всіх регіонах світу.

Зусилля вчених спрямовано на винайдення ефективних методів подолання СНІДу, однак поки що говорити про успіх, про перемогу над вірусом ВІЛ передчасно. За оцінками експертів, сьогодні понад 50 млн. жителів планети Земля є ВІЛ-позитивними, а понад 20 млн. - вражені СНІДом. Кожного дня у світі інфікується 15-16 тис. осіб, переважно молодого віку.

На жаль, Україну визнано державою, яка від ВІЛ/СНІДу в Східній Європі постраждала найбільше. Сьогодні в нас офіційно зареєстровано 49 тис. осіб, що мають статус ВІЛ-позитивних. Серед них майже 4 тис. дітей у віці до 14 років. У тенетах СНІДу перебувають понад 3 тис. громадян України, з яких понад 100 дітей. Це офіційна статистика, зареєстрована в Українському центрі профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України. Міжнародні експерти вважають, що ВІЛ – позитивних у нас значно більше.

У всьому світі 1 грудня говорять про СНІД, про те, яку загрозу існуванню людства несе ця глобальна епідемія. Згадують і оплакують тих, хто вже помер або смертельно хворий, говорять про масштаби трагедії і про те, що ця чума ХХ, а тепер вже і ХХI століття загрожує існуванню людства…

СНІД – особливо небезпечна хвороба, яка несе смертельну загрозу людству. Це інфекційне захворювання здатне за 10 - 20 років поставити рід людський під реальну загрозу вимирання.

У генеалогії цієї хвороби багато загадкового. Науковці й досі не дійшли згоди про походження лиховісного ВІЛ-вірусу імунодефіциту людини. Висуваються різні гіпотези, зокрема і фантастичні, мовляв, вірус занесли на Землю інопланетяни. Є й інші, обґрунтовані версії. Так, наприклад, югославський лікар та історик медицини Мірко Грек вважає, що привід для епідемії СНІДу – це порушення рівноваги між поширеними хворобами і тяжкими інфекційними захворюваннями, яких майже повністю позбулися завдяки успіхам медицини. За Греком, епідеміям нових, незнаних досі хвороб, передують їх поодинокі прояви впродовж десятиліть, навіть століть. Уся біда в тому, що медики просто не встигли своєчасно звернути на них увагу, вивчити й осмислити. До того ж новий вірус здатен досить довго нічим в організмі людини себе не виявляти, очікуючи більш сприятливих для себе умов. Існує багато інших версій науковців щодо виникнення цієї страшенної хвороби.

Вірус СНІДу дуже дрібний, набагато менший за бактерії, проте неймовірно підступний. Розмножується, тільки потрапивши в клітини білих кров’яних тілець людини – основних вартових її імунної системи. Вірус руйнує їх із середини. Наслідки цього жахливі: людина стає беззахисною перед будь-якою інфекцією.

Першими, хто захворів на СНІД, були люди, які входили до так званої «групи ризику». Це наркомани, повії, гомосексуалісти, хворі на уроджену гемофілію (тому що їхнє життя залежить від систематичного введення препаратів із донорської крові).

Однак дуже швидко вірус СНІДу вийшов за межі названих груп ризику в основну популяцію населення.

Згідно з новими цифрами, які оприлюднив підрозділ ООН боротьби з ВІЛ/СНІДом, темпи поширення інфекції серед молоді в більшості уражених країн знижуються; виняток становить лише ситуація в Україні та Росії, де кількість ВІЛ – інфікованих серед молоді в віці від 15 до 24 років продовжує зростати.

Основні шляхи зараження ВІЛ-інфекцією:

- статевий;

- під час переливання донорської крові, зараженої вірусом імунодефіциту;

- при використанні нестерильного медичного інструментарію (шприців, системи для переливання крові та ін.);

- від ВІЛ-інфекції або хворої на СНІД матері дитині до, під час або після пологів

А ми маємо пам'ятати: здоровий спосіб життя, чистота у взаєминах - найкращі методи профілактики СНІДу.

Марк Твен: життя і творчість

 30 листопада виповнюється 190 років від дня народження Марка Твена, американського прозаїка, сатирика та гумориста.

Майбутній письменник з’явився на світ у невеликому містечку Флорида штату Міссурі 30 листопада 1835 року. Хлопчик народився в сім’ї Джона Клеменса і Джейн Лемптон, його ім’я при народженні – Семюел Ленгхорн Клеменс. Він був одним із семи народжених у сім’ї дітей, третім із тих чотирьох, хто вижив. Сам Семюел народився семимісячним, до 10 років був хворобливою дитиною, якій прощали всі пустощі.

Батько сімейства був невдачливим підприємцем. У пошуках кращого 1839 року сім’я перебралася в портове місто Ганнібал на річці Міссісіпі, де й минуло дитинство та недовгі шкільні роки Семюела. Підліток зачитувався пригодницькими книгами Фенімора Купера, Вальтера Скотта, разом із друзями організовував різні авантюри.

Батько помер 1847 року, залишивши безліч боргів. Старший за Семюела на 10 років брат Орайон став видавати газету. У цьому йому допомагав і молодший брат-підліток, працюючи складачем, а іноді й автором статей під різними псевдонімами.

У 1853-1857 роках Сем Клеменс багато подорожував американськими містами і штатами. У ці роки він працював у газетах, багато часу проводив у бібліотеках, займаючись самоосвітою.

У 1857 році майбутній письменник став учнем лоцмана, у 1859 році отримав права лоцмана і до 1861 року працював на пароплавах по річці Міссісіпі. Але улюбленій роботі завадила Громадянська війна, брати виїхали на захід США, опинилися в містечку Вірджинія в штаті Невада.

На новому місці Сем спочатку працював старателем на срібному руднику, потім у міській газеті. У цей період він узяв псевдонім Марк Твен, під яким став всесвітньо відомим письменником. Це ім’я взято з лоцманської термінології, воно означало буквально ‘мітка два’ – мінімальна глибина, придатна для проходження суден.

Майже все життя письменник прожив у США в різних штатах – Міссурі, Невада, Нью-Йорк, Коннектикут. Кілька років, з 1891 по 1900-й, він із сім’єю жив в Англії, щоб поправити свої фінансові справи.image

Шлях літератора для Марка Твена визначився під час його перебування в штаті Невада. Видання Britannica пише, що 1864 року він викликав на дуель редактора конкуруючої газети. Побоюючись наслідків, виїхав із Вірджинії до Сан-Франциско, де став працювати одразу в кількох газетах.

Перший літературний успіх Твену принесло гумористичне оповідання «Знаменита жаба, що скаче, з Калавераса» (1865), яке передрукували всі американські газети. Слідом за цим йому запропонували відрядження від газети на Гаваї. Подорожні нотатки про це принесли автору шалений успіх.

Уже як відомий автор Марк Твен їздить по штату з лекціями на найрізноманітніші теми. З цього почалася його слава як лектора-балагура і гумориста. Його висловлювання і цитати показували тонке знання життя і людей.

У 1867 році американські газети спонсорували поїздку Твена до Європи. У результаті було створено книгу «Простаки за кордоном». Кандидатка філологічних наук Олена Груздєва зазначає, що вона вирізняється поєднанням реалізму з комічною художністю.

У 1870-1880-ті роки Твен писав гостру сатиру на американське суспільство і політиків. Статті увійшли до збірки «Життя на Міссісіпі» (1883). У цей період він створював і художні твори. Найбільшим внеском у світову літературу стали такі книги: «Пригоди Тома Сойєра» (1876) і ще кілька книжок про цього хлопчика та його друга.

Роман «Принц і жебрак» (1881), у якому автор з іронією пише про недоліки англійської державної системи XVI століття.

Вищою творчою удачею Марка Твена стала книга «Пригоди Гекльберрі Фінна» (1884). Пізніше її віднесли до великих американських романів. Доктор філологічних наук Павло Балдіцин пише, що в цьому циклі відбилися традиції комічної байки і небилиці, характерні для американців.

Однією з перших у літературі мандрівкою в часі стала книга «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура» (1889).

Марк Твен прославився як гуморист і сатирик. Він першим почав писати розмовною мовою. Біографія письменника сповнена незвичайних подій і пригод.

З урахуванням названих великих творів у вибраній бібліографії автора налічується близько 30 значних робіт.

У 34 роки (лютий 1870-го) Марк Твен одружився з донькою багатого торговця вугіллям Олівією Ленгдон. Шлюб виявився щасливим, пара жила все життя у взаєморозумінні.

Молода сім’я оселилася в місті Буффало (штат Нью-Йорк) у купленому для них батьком Олівії будинку. Тесть незабаром помер, слідом за цим настали важкі часи. Первісток народився недоношеним, а дружина захворіла на черевний тиф. Сім’я перебралася в будинок до її рідних, щоб легше було доглядати за дитиною. Малюк не дожив і до 2-х років.

Незабаром сім’я Твена перебралася в місто Хартфорд (Коннектикут). У цей час Твен уже отримував хороші доходи від лекцій і книг, життя стало благополучнішим. Був побудований сімейний будинок, у якому вони прожили майже 20 років.

Але на початку 1890-х сім’я переживала фінансові труднощі. Щоб поправити справи, подружжя виїхало до Англії. Завдяки активній діяльності в Європі Марк Твен виплатив усі борги і 1900-го повернувся з родиною до США.

У шлюбі Марка Твена та Олівії Клеменс народилося 4 дітей, але батькові сімейства довелося пережити смерть ще двох доньок: 1896 року від менінгіту померла Сьюзі, 1909-го померла від епілепсії Джин. Між цими трагічними подіями, 1904 року, овдовів і сам Марк Твен. Дочка Клара стала відомою оперною співачкою, часто гастролювала Європою.

У пізні роки Марк Твен переживав глибоку депресію. Його видавнича компанія розорилася, інвестиції в нову техніку виявилися невдалими.

Помер письменник 21 квітня 1910 року від стенокардії.

Світову популярність Марку Твену принесли книги про пригоди підлітків. Завдяки їм автора вважали першим по-справжньому американським письменником. Твори автора перечитують дорослі та діти в усіх куточках світу, а багато його висловлювань актуальні й досі.

В бібліотеці оформлена тематична поличка " Марк Твен: життя і творчість". Запрошуємо до перегляду!

Письменниця козацького роду

 28 листопада виповнюється 135 років від дня народження Зінаїди Павлівни Тулуб, української письменниці, історичної романістки, перекладачки, літературознавиці, педагогині.

Народилася письменниця в Києві в 1890 році в інтелігентній родині, пов’язаній з українською культурою та наукою. Освіту здобула у Київському університеті, де вивчала історію та літературу – ці знання визначили її майбутню творчу спеціалізацію.

Перші публікації з’явилися у 1910-х роках; активно працювала в 1920–1930-ті. З 1926 р. вона на літературній роботі, де займалася популяризацією творів українських письменників.

Зінаїда Тулуб увійшла до історії української літератури як авторка епічних історичних романів, де на основі глибоких архівних студій відтворювала складні, маловідомі сторінки минулого.

4 липня 1937 р. Зінаїду Тулуб несподівано заарештували. В обвинуваченні йшлося про те, що вона є «активною учасницею контрреволюційної організації «Виборчий центр», котра здійснює підривну роботу перед наступними виборами до Рад».

Зінаїда Тулуб пережила тривале заслання в Казахстан, де продовжувала писати та перекладати. Реабілітована лише після смерті Сталіна. З З 1956 по 1964 рік письменниця мешкала у Києві, активно займалася творчою діяльністю. Цьому сприяла і її реабілітація владою, домогтися якої допомагали колеги Зінаїди Павлівни. Померла письменниця 26 вересня 1964 року.

Тулуб поєднувала наукову точність, широкий історичний контекст і психологічну глибину персонажів. Її твори вирізняються масштабністю, драматизмом і увагою до етнокультурних деталей. Роман «Людолови» (1934–1937) – грандіозний історичний роман про Україну XVII століття, що розкриває тему боротьби проти татарських набігів, формування козацтва, драматичні долі українських родів. Зі сторінок роману «Людолови» гордо озивається великий український гетьман Петро Сагайдачний, борець проти татарської, турецької, польсько-шляхетської неволі свого народу… І нехай не вдалося Сагайдачному визволити свій люд з-під ярма визискувачів, він помирає, але справа визволення не загинула, вона живе в душах і помислах вільнолюбного народу.

Роман «В степу безкраїм за Уралом» (1964) – одне з найвидатніших явищ художньої Шевченкіани. В основу твору покладено перший період Шевченківського заслання. Драматичний життєпис геніального поета охопив неповних три роки (1847 – 1850). Письменниця розкрила психологію творчості митця і відобразила ідейно-емоційний ефект зображення душевних настроїв та переживань поета і художника.

Запрошуємо на літературну годину " Письменниця козацького роду".