середу, 21 лютого 2024 р.

Мова моя калинова

 21 лютого в Україні і світі святкують Міжнародний день рідної мови. Рідна мова – це важливий носій цінностей, знань, які передаються від покоління до покоління. Міжнародний день рідної мови – свято, яке було засноване ЮНЕСКО і вперше відсвятковане 2000 року. Головна його мета – показати важливість та підтримати самобутність кожної окремої мови світу. Адже недаремно кажуть, що без мови нація помирає, тому що в ній міститься культура і історія цілої держави. В ці важкі часи українцям як ніколи важливо підтримувати свою рідну мову словом, віршем, піснею.

Бібліографічний огляд літератури "Мова моя калинова".
Запрошуємо до перегляду!




понеділок, 19 лютого 2024 р.

Небесна Сотня: ціна свободи

 20 лютого щорічно відзначається День Героїв Небесної Сотні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року № 69/2015 "Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні".

20 лютого 2014 року в середмісті столиці України загинула найбільша кількість осіб – 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013–2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року, відстоюючи демократичні цінності та територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.
В бібліотеці оформлена виставка-реквієм для різних категорій користувачів "Небесна Сотня: ціна свободи" Запрошуємо до перегляду!




четвер, 15 лютого 2024 р.

Афган - біль і пам'ять

 15 лютого 2024 року - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 35-та річниця виведення військ з Афганістану.

Сьогодні - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 35-та річниця виведення військ з Афганістану.
Офіційно дата була встановлена в Україні 11 лютого 2004 року України на заміну радянському Дню пам’яті воїнів-інтернаціоналістів. Афганська війна була останньою з великих імперських авантюр Радянського Союзу. 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю - війна була програна.
За десять років майже 150 тисяч українців пройшли через її горнило. Згідно зі статистикою, в Афганістані загинули 4 тисячі українців. 72 українських воїни зникли безвісти. Майже 3 тисячі матерів втратили своїх синів, півтисячі жінок стали вдовими, 711 дітей – сиротами. Більше 8 тисяч українців отримали поранення, 6 тисяч залишилися інвалідами. Це страшна ціна, яку заплатила Україна за імперські амбіції Кремля.
Трагічний слід вона залишила для багатьох українців та їхніх сімей. Кожен виніс з тієї війни свої спогади, свій біль і життєвий досвід...
Вічна пам'ять загиблим.
Запрошуємо на перегляд літератури "Афган - біль і пам'ять".




середу, 14 лютого 2024 р.

Благодійний ярмарок

 11 лютого Балківська бібліотека прийняла участь в благодійному ярмарку на підтримку 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.






пʼятницю, 9 лютого 2024 р.

Добра казкарка

 11 лютого 2024 року виповнюється 110 років від дня народження українського прозаїка, казкарки Лариси Письменної.

Лариса Михайлівна Письменна народилася 11 лютого 1914 року в селі Чоповичах на Житомирщині в сім’ї фельдшера та вчительки.
Дитинство майбутньої письменниці припало на голодні і тривожні часи Першої світової війни.
Лариса вчилася у трудовій школі, працювала на пришкільній ділянці, допомагала по господарству вдома і багато читала, навіть пробувала сама щось писати. Закінчила семирічку, вступила до технікуму в м. Біла Церква. Під час навчання дівчина не полишала свого улюбленого заняття – написання віршів. Один вірш сподобався товаришу молодої поетеси і він надіслав його до журналу «Трактор» в тогочасну столицю – м. Харків. Вірш надрукували. Усвідомлюючи, що для справжньої творчості потрібні глибокі літературні знання, Лариса спробувала вступити в Інститут народної освіти в Києві, однак, їй не пощастило, натомість вона стає студенткою Київського лісотехнічного інституту. Невдовзі одружилася, народила сина.
Друга світова війна змусила Ларису з сином виїхати у Сибір, у містечко Анжеро-Судженськ, що в Кемеровській області. Там застала її скорботна звістка з фронту, що загинув чоловік. Невдовзі тяжко захворів маленький син, підкосила недуга і її саму. Долати хворобу та душевний біль молодій вдові допомогли співробітники військкомату, які запропонували організувати садочок для дітей фронтовиків. Нова робота допомогла молодій жінці відволіктися. Коли діти в обідню пору лягали спати, Лариса Михайлівна, знаючи, як вони сумують без іграшок і книжок, розповідала казки, які сама вигадувала. Маленьким слухачам це сподобалося і вони просили розповідати ще і ще. Ларисі Письменній нічого не залишалось, як щодня вигадувати все нові й нові казки та оповідання.
Робота з дітьми захопила Ларису Михайлівну. Вона закінчила Кемеровське дошкільне педагогічне училище і після війни повернулася додому, в Україну. Працювала завідувачкою дитячого садочка в місті Черкаси і продовжувала складати казки та оповідання для своїх вихованців. В 1951 р. на сторінках журналу «Радянська жінка» побачило світ перше оповідання. А вже у 1955 році видавництво «Молодь» надрукувало і першу книжку оповідань «Томка з Боготола». У цей же час письменниця одержала на республіканському конкурсі заохочувальну премію за пригодницьку повість «Скарб Вовчої криниці». У 1956 р. Лариса Письменна стала членом Спілки письменників СРСР.
Переїхавши до Києва, вона працювала завідувачкою редакції дошкільної літератури у дитячому видавництві «Веселка». Лариса Письменна написала велику низку казок, оповідань, повістей як для дошкільнят і дітей молодшого шкільного віку, так і для підлітків та старшокласників. Найвідоміші з них: «Золотогривий» (1957), «Павлик-Равлик» (1959), «Як Петрик на дні моря жив» (1960), «Голубий Олень» (1961), «Скарб Вовчої криниці» (1961), «Богатир Жовте Око» (1963), «Неспокійні друзі» (1964), «Як у Чубасика сміх украли» (1965), «Жар-пташенята» (1967), «Юрко їде до табору» (1969), «Півень Зелене Колесо» (1970), «Тисяча вікон і один журавель» (1971), «Чарівник на тонких ніжках» (1972), «Чап-Чалап» (1973), «Батько» (1978), «Ненаписаний портрет» (1979), «Не за синіми морями» (1980), «Ліна» (1983), «Тисяча вікон і один журавель» (1984); «Там, де живе Синя Ластівка» (1986), «Казки небом криті, а вітром підбиті» (1990) та ін. Збірка повістей та оповідань Лариси Письменної «Тисяча вікон і один журавель» була відзначена премією імені Лесі Українки у 1984 р. До неї увійшли дві повісті: одна дала назву всій збірці, друга – «Чарівник на тонких ніжках». Крім того, у збірці вміщено п’ятнадцять оповідань-спостережень письменниці у світі живої природи.
Померла Лариса Михайлівна Письменна 27 лютого 1992 року в Києві.
Твори письменниці перекладалися російською, грузинською, естонською, литовською, німецькою, румунською мовами.
Запрошуємо до бібліотеки на літературну годину "Добра казкарка"





пʼятницю, 2 лютого 2024 р.

Стрітення Господнє: історія свята

 Народознавча довідка "Стрітення Господнє: історія свята".

Стрітення Господнє - це один з епізодів земного життя Ісуса Христа, описаний у Євангелії від Луки. У перекладі з церковнослов'янської "сърѣтеніе" - це "зустріч", точка в часі, де з'єдналися Старий і Новий Завіти.
За переказами, через 40 днів після народження Ісуса, Марія та Йосип вирушили з немовлям із Вифлеєма до Єрусалима - за законом Мойсея їм потрібно було відвідати храм, щоб посвятити сина Богові та принести в жертву голуба або ягня. Оскільки сім'я жила скромно, то з собою вони взяли двох голубів. На порозі храму батьків і немовля зустрів святий Симеон - пізніше його назвуть Богоприїмцем. За легендою, цієї зустрічі старий чекав майже 300 років. Якось він перекладав книгу пророка Ісаї, в якій було сказано: "Ось Діва в утробі зачне, і Сина народить". Симеон засумнівався, що діва може народити, і хотів було виправити слово "діва" на "жінка". Але йому явився Ангел і сказав, що це пророцтво істинне, а сам Симеон не помре, поки особисто в цьому не переконається. Коли старий взяв маленького Ісуса на руки, то все здійснилося - Симеон проголосив появу Месії. Також свідком цієї зустрічі була літня благочестива вдова Анна-пророчиця. Пізніше вона проповідуватиме в Єрусалимі, що серед людей уже є Спаситель.
Свято Стрітення Господнє - це велика радість від того, що на землю прийшов Спаситель, але водночас є в цій події й невеликий смуток - Богородиця тоді розуміла, яку долю вготовано її Сину, але проявила смиренність волі Божій.
Що можна робити на Стрітення Господнє
У свято слід піти до храму, помолитися про сімейне благополуччя, зцілення хворих. У церкві на Стрітення відбувається святкова літургія. Стрітення - це свято, присвячене Ісусу Христу, але спочатку цього дня також шанували і Діву Марію. Тому священнослужителі на службі можуть мати як біле вбрання - воно символізує Божественне світло, так і блакитне - символізує чистоту й непорочність Діви Марії.
До наших днів дійшла стара традиція освячення свічок у храмі на Стрітення. Перед початком літургії відбувається особливий "Чин благословення свічок" - над свічками читають молитву, їх окроплюють свяченою водою і роздають вірянам. Таку свічку потрібно зберігати вдома і запалювати під час молитви впродовж року. Також на Стрітення освячують воду, яку потім вважають цілющою.
У народному календарі Стрітення - це зустріч зими з весною та літом. Починаючи з цього дня, зима йде на спад, поступово втрачаючи сили. Добре свято Стрітення провести в колі близьких, помиритися з тими, з ким у сварці.


середу, 24 січня 2024 р.

Творча спадщина П.Тичини

 Бібліографічний огляд літератури для різних груп користувачів "Творча спадщина П.Тичини" (133 роки від дня народження П.Г.Тичини).