середа, 22 травня 2024 р.

Класик кримінального детективу

 22 травня 2024 року виповнюється 165 років від дня народження Артура Конан Дойля, англійського прозаїка.

Артур Конан Дойл (1859–1930) – британський письменник, автор пригодницьких, історичних та фантастичних романів. Перш за все відомий своїми романами про пригоди Шерлока Холмса та доктора Ватсона. Саме Артур Конан Дойл вважається творцем класичних персонажів детективної, науково-фантастичної та історико-пригодницької літератури.
Усе своє життя письменник цікавився різними галузями науки, мистецтва, спорту. Постійні тренування зробили його дужим і оптимістичним, подарували творче довголіття та неабияку працьовитість.
Артур Конан-Дойл – один із класиків кримінального детективу. Медик за професією, він працював лікарем під час англо-бурської війни. Знання медицини, хімії, психології допомогли йому в художньому втіленні тематики, пов'язаної з криміналістикою.
В історії зарубіжної літератури є образи, які ніколи не вмирають. Перші твори про Шерлока Холмса А. Конан Дойл почав писати на початку 1880-х років. У 1892 р. вийшла друком збірка оповідань «Пригоди Шерлока Холмса». Потім таких збірок буде ще декілька: «Спогади про Шерлока Холмса» (1892–1893), «Повернення Шерлока Холмса» (1905), «Випадок із судової практики Шерлока Холмса» (1927). Окрім того, були надруковані й окремі детективні повісті: «Собака Баскервілів» (1901–1902), «Долина жахів» (1914–1915).
Шерлок Холмс прославився тим, що розслідував злочини, які здійснювали люди різного віку. Разом із тим він намагався зрозуміти, що штовхає людину на злочин. Відомо, що всі злочини проходять через людську свідомість, стаючи вчинками. Детективи про Шерлока Холмса уславлюють людський розум і його безмежні можливості на шляху подолання зла.
Дослідники вважають Конан Дойля першим письменником, який наділив сищика живим людським характером. Привабливість його героя – у шляхетності й доброті, співчутті до принижених і ображених, прагненні прийти їм на допомогу; у багатстві душі, любові до прекрасного; у неприйнятті насильства, жорстокості. Наслідком літературної діяльності Конан-Дойля стало сімдесят томів книг. А загалом у творчості письменника виділяються три великі напрями: детективи, історичні романи, фантастика.
Найбільш відомі (після творів про Шерлока Холмса) науково-фантастичні повісті Конан Дойля «Загублений світ», «Отруєний пояс», «Білий загін» та інші.
В бібліотеці оформлена тематична поличка "Класик кримінального детективу" Запрошуємо до перегляду!



понеділок, 13 травня 2024 р.

Корифей української прози

 13 травня 2024 року виповнюється 175 років від дня народження відомого українського письменника, фольклориста, публіциста, громадського та культурного діяча Панаса Мирного, справжнє ім’я якого Рудченко Панас Якович.

В історію української літератури Панас Мирний увійшов як автор реалістично-психологічної прози. Народився Панас Мирний (літературний псевдонім Панаса Яковича Рудченка) 13 травня 1849 року в Миргороді в сім’ї дрібного урядовця. 1862 року закінчив Гадяцьке повітове училище. У чотирнадцять років вступив на чиновницьку службу. Служив по канцеляріях у Гадячі, Прилуках, Миргороді. Від 1871 року мешкав у Полтаві, працюючи спершу бухгалтером губернського казначейства, а згодом на різних посадах у казенній палаті. 1914 року Панас Рудченко дістав чин дійсного статського радника. Після 1917 року працював у Полтавському губернському фінансовому відділі.
Класик української літератури, що належав до нечисленних письменників, яким вдалося реалізувати себе в літературі і одночасно побудувати блискучу державну кар’єру. Після лютневої революції 1917 р. Панас Мирний підтримав Центральну Раду, був затятим шанувальником Симона Петлюри.
Панас Мирний був першим, хто вивів українську літературу на нові “рейки” епічної прози, розкривши образи близької йому за духом непомітної “маленької людини” – українських дворян і чиновників, поміщиків, інтелігента-різночинця, торговців, селян.
Досягнення Панаса Мирного
Літературна спадщина Панаса Мирного – це унікальні для свого часу твори, що не втратили своєї актуальності і сьогодні. В них, як вища художня цінність, відображалася правда життя, реальність показувалася такою, якою і була. А оскільки Мирний прагнув не просто передавати картини того, що відбувається, а й досліджувати душу людини в різних життєвих ситуаціях, то на основі реалістичного методу зображення в українській літературі з’являлися певні, багато в чому нові соціальні типи.
Заслуга Панаса Мирного – створення яскравих людських особистостей, показ глибоких психологічних процесів, натуральний розвиток характерів усупереч поширеним стереотипним моделям поведінки представників того чи іншого класу.
Панас Мирний також створив нові теми в українській літературі. Так, уже в першій повісті “П’яниця” (1874) він розповів про трагічну долю дрібного чиновника, вихідця з селянського середовища. Крім дослідження психології персонажа, Мирний вперше ставить проблему адаптації простої порядної людини з села до міста.
У повісті “Лихі люди” Панас Мирний вперше в українській літературі вводить новий образ інтелігента-різночинця. Критики однозначно говорять: цей твір письменника випередив літературну епоху Мирного.
Традиційна тема взаємовідносин селянства і дворянства письменником по-новому розкривається у повістях “За водою”, “Голодна воля”, “Лихо давнє й сьогочасне”.
Вершиною епічного майстерності Панаса Мирного вважаються романи “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” та “Повія”, де на прикладі неординарних людей автор простежує зміни в психологічному стані персонажів в різних життєвих обставинах. Для української літератури ці твори стали воістину відкриттям, багато в чому випередив епоху, в якій жив сам автор.
Окрім прози, Панас Мирний створив ряд драматургічних творів, один з яких – “Лимерівна” було поставлено на сцені. Здійснив оригінальний переспів “Слова о полку Ігоревім” – “Дума про військо Ігореве”. Також написав близько 300 віршів.
Помер письменник 28 січня 1920 р., похований у Полтаві. У будинку, де він проживав, нині створили меморіальний музей. Відомий широкому загалу письменник став вже після своєї смерті.
Панас Мирний є автором близько 700 віршів (майже всі не друкувалися); повістей «Лихий попутав» (1872 р.), «П’яниця» (1874 р.), «Лихі люди» (1877 р.); знаменитих романів «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1880 р. у співпраці з І. Біликом), «Повія» (1928р.), драматичних творів, оповідань, статей.
Запрошуємо на годину-роздум "Корифей української прози"





вівторок, 7 травня 2024 р.

Перемога в серцях поколінь

 Сьогодні в Україні і світі відзначають День пам’яті та примирення і вшановують пам’ять жертв Другої світової війни.

Цього дня вшановують не лише пам’ять бійців, які загинули під час Другої світової війни, а також безневинних її жертв: дітей, цивільних, остарбайтерів. Лише в Україні під час війни 1939-1945 років загинуло понад 8 млн людей.
Символом пам’яті про Другу світову війни та її жертв в Україні та Європі є мак пам’яті.
Святкування Дня пам’яті 8 травня разом із західними країнами замість «радянського» Дня перемоги 9 травня є переосмисленням подій Другої світової на підставі об’єктивних історичних фактів, а не радянської пропаганди.
Запрошуємо до бібліотеки на годину-пам'ять та перегляд літератури для різних категорій користувачів "Перемога в серцях поколінь".



пʼятниця, 3 травня 2024 р.

Йде Великдень по землі

                                Краєзнавча година "Йде великдень по землі".

Серед традиційних свят в українській культурі є свято Великодня. Воно вважається найсвітлішим, найважливішим святом весни й пов’язують його з Воскресінням Христовим, яке розкриває радість перемоги Божого Сина над смертю й вічним забуттям. У Воскресінні християни вбачають підтвердження життя після смерті, що і є основним змістом святкування. Українці ретельно готуються до цього дня. Великодень нині символізує загальне відродження й оновлення. Проте чи задумувались ми, чому це свято має назви Пасха чи Великдень?
Пасха – свято дуже давнє. Українці відзначали його ще задовго до встановлення християнства в Київській Русі, і називалося воно «Великий День». День весняної перемоги над зимою, світла над темрявою, торжества життя над смертю. Також наші предки пов’язували це свято з весняними польовими роботами. Зазвичай пекли великодні «бабки» та прикрашали різноманітними способами яйця, які ми знаємо сьогодні як паски, писанки і крашанки.
Слово «Пасха» походить від назви старозавітного свята песах, яке іудеї пов’язували зі звільненням їх від рабства в Єгипті, і було це задовго до народження Христа. Що стосується самого слова «пасха», то в перекладі зі староєврейського воно означає «позбавлення», або «проходження». Християни вклали в це свято інший сенс та поєднали Великдень із Воскресінням Сина Божого, повстання його з мертвих.
Святкування Великодня спочатку не було пов’язане з розп’яттям Христа. Тільки в 325 році на Нікейському соборі, де були присутні представники всіх християнських церков, позначили головні правила святкування Великодня, багато з яких збереглися до наших днів. Із часом Пасха стала головним християнським святом.
Є й інша легенда, за якою назва «Великдень» з’явилася наприкінці першого тисячоліття з приходом на нашу землю християнства. Легенда говорить: «Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, так світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розіп’яли Христа – дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім д
Кажуть, що святкування Великодня має язичницьке коріння, що сягає ще часів до зародження християнства. Зокрема, в Україні в давнину землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею й можуть впливати на її родючість. Саме з цими віруваннями й були пов’язані поминальні обряди навесні.
Великдень, або Пасха, для християн є одним із найважливіших свят, зі своїми традиціями і звичаями.
Балківська бібліотека щиро вітає всіх із Світлим святом Воскресіння Христового й бажає добра, миру та злагоди в кожному домі.
Нехай буде запашною Великодня Паска та буде з Вами Божа ласка!




середа, 1 травня 2024 р.

пʼятниця, 26 квітня 2024 р.

Чорнобиль - без права на забуття

 38 років тому на ЧАЕС сталася найбільша в людській історії техногенна катастрофа

Минуло тридцять вісім років, як сталася Чорнобильська аварія. Уже виросло покоління, яке знає про неї хіба що з розповідей людей середнього і старшого віку або з літератури, фільмів, ЗМІ чи новітньої історії. Тож нагадаємо: 26 квітня 1986 року о 1 годині 24 хвилині ночі на четвертому енергоблоці ЧАЕС під час виведення його у плановий ремонт і проведення випробувань турбогенератора стався вибух і виникла пожежа, яка перекинулась на дах третього енергоблоку. Тут слід додати, що подібні випробування на атомній станції, яка працювала, проводили вперше.
Чорнобиль… Слово це стало символом горя і страждання, покинутих домівок.
Минуло 38 років від того дня, коли Україну спіткала страшна трагедія – техногенно-екологічна катастрофа, спричинена вибухом реактора четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, яка нанесла непоправної шкоди довкіллю та здоров’ю людей. Якби не подвиг простих людей, які ризикуючи власним життям і здоров’ям, врятували нас від подальшого поширення радіації, то важко навіть спрогнозувати повні масштаби трагедії не лише для України, а й всього світу. Низький уклін всім хто боровся зі страшною бідою. Священна пам'ять про Ваш подвиг не згасне у віках і збережеться в серцях народу.
Чорнобиль не забувся, не може забутися. Він не тільки в нашій пам’яті, не лише в сучасній історії України. Чорнобиль постійно – якщо й не прямо, безпосередньо, то опосередковано – про себе нагадує. І застерігає світ, а передусім жалюгідних любителів усіляких авантюр: з атомним джином не слід жартувати.
Запрошуємо на бібліографічний перегляд літератури "Чорнобиль - без права на забуття".






вівторок, 23 квітня 2024 р.

Вільям Шекспір - геній століть

 23 квітня виповнюється 460 років від дня народження Вільяма Шекспіра, знаного у всьому світі англійського драматурга Єлизаветинської епохи, поета та актора.

Вільям Шекспір – найвидат­ніший поет і драматург англій­ського Відродження, який зробив значний внесок у розвиток духовної куль­тури світу. На жаль, біо­графічних відомостей про життя митця, його характер, театральну діяльність збереглось дуже мало. Життя Шекспіра – загадка для наших поколінь.
Традиційно вважають, що Вільям Шекспір народився 23 квіт­ня, в заможній за тим часом родині Джона Шекспіра. Батько Вільяма обирався на різні суспільні посади, один раз був вибраний мером міста. Його мати, вроджена Арден, належала до одної із найдавніших англійських родин. Вільям відвідував граматичну школу, в котрій викладали латинську й грецьку мови, літературу й історію. Проживаючи в про­вінційному місті, він тісно спіл­кувався з народом, від якого засвоїв англійський фольклор і багатство народної мови. Після батькового банкрутства п'ятнадцятирічний Вільям змушений був самостійно заробляти собі на життя. Його ранній шлюб з Енн Хетевей, яка була старша за нього на 8 років, був вимушеним.
У травні наступного року у Шекспіра народилася перша дитина, донька Сусанна. На початку 1585 р. Енн народила двійнят: доньку Джудіт і сина Гамнета. Синові судилося коротке життя – він помер через одинадцять років. Натомість обидві доньки пережили бать­ка, вийшли заміж, мали дітей, однак, незважаючи на це, рід Шекспірів урвався ще у XVII ст.
Брак вірогідних фактів про життя Шекспіра породив безліч біографічних припущень. Зокрема, існувала легенда, що невдовзі після народження двійнят Шекспір був змушений покинути і сім'ю, і рідне місто, рятуючись від переслідування сусіда-лендлорда, в угіддях якого він займався браконьєрством. Давня, але доволі сумнівна історія. Найімовірніше, що Шекспір вирушив у Лондон услід за однією з численних акторських труп, що гастролювали у Стретфорді. Спокуса театром виявилася надто сильною, і Шекспір подався в актори.
У 1587 році виїхав у Лондон і став грати на сцені, хоча великого успіху як актор не мав. З 1593 року працював у театрі Бербеджа як актор, режисер і драматург. При Якові I трупа Шек­спіра отримала статус королівської. В 1599 році брав участь у побудові лондонського театру «Глобус», став його пайовиком – і наступні 10 років був у списках його трупи. Впродовж багатьох років Шекспір займався лихварством, а в 1605 році став відкупником церковної десятини.
За кілька років до смерті Шекспір збайдужів до театру (1612). Він нічого не писав, і приблизно саме у цей час повернув­ся на постійне мешкання до свого рідного міста Стретфорда, де жили його дружина та доньки.
Ще одна загадка – що спонукало його, перебуваючи в апогеї слави і життєвого успіху, покинути столицю і податися на спочинок? Можливо, хвороба. В усякому разі, за свідченням сучасних графологів, підписи на всіх трьох аркушах шекспірівського заповіту зроблені рукою хворої людини. До речі, цей заповіт – один із небагатьох документів, який, без сумніву, зберігає почерк Шекспіра.
23 квітня 1616 року Шекспір помер. Через три дні його тіло було поховане під вівтарем стретфордської церкви.
Сьогодні Шекспір відомий цілому світові. Він написав більше 150 сонетів, 37 п’єс, декілька поем. Вони перекладені майже на всі мови світу.
Перші переклади Шекспіра українською мовою належать Пантелеймонові Кулішу та Михайлові Старицькому. Від Куліша до Григорія Кочура з'явилося 8 перекладів «Гамлета». Інші драматичні твори Шекспіра перекладали Іван Франко, Юрій Федькович, Павло Грабовський, Яків Гординський, Максим Рильський, Іван Кочерга, Юрій Клен та інші. До найвизначніших належать переклади Тодося Осьмачки («Макбет», «Король Генріх IV»), Майка Йогансена і Володимира Щерба­ненка («Отелло»), Ірини Стешенко («Отелло»), Григорія Кочура («Гамлет»), Миколи Лукаша («Двоє сеньйорів з Верони»), Миколи Бажана («Буря»). На еміграції Шекспіра перекладали Максим Славінський, Ігор Костецький, Святослав Гордин­ський, Остап Тарнавський, Яр Славутич, Олег Зуєвський тощо.
Першим твором Шекспіра, поставленим на українській сцені, була п’єса «Макбет» у виконанні трупи «Кийдрамте» (1920, режисер Лесь Курбас). Найчастіше українські театри ставлять такі комедії Шекспіра – «Приборкання норовливої», «Віндзорські витівниці», «Багато галасу даремно» та ін. «Отелло» вперше поставив львівський театр «Руська бесіда» (1923, режисер і виконавець гол. ролі Олексій Загаров), а слідом театр імені Марії Заньковець­кої в Катеринославі (1926, режисер Панас Саксаганський, у гол. ролі Борис Романицький). Українська прем'єра «Гамлета» відбулася у Львові (1943, режисер Йосип Гірняк, у головній ролі Володимир Блавацький), потім у Харкові (1956, у гол. ролі Я. Геляс). Роль короля Ліра в однойменній виставі теат­ру імені Івана Франка (1959) виконав Мар'ян Крушельницький.
Повне зібрання творів Вільяма Шекспіра на українській мові було видане у 1986 році у 6 томах .
Сонети Шекспіра можна не тільки читати, а навіть і співати.