Сила Соборності - єдність у душах

 Щороку 22 січня Україна відзначає День Соборності. Офіційно це свято встановлено Указом Президента України “Про День соборності України” від 21 січня 1999 року № 42.

22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки (об'єднання) Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». Цей день став символом українського державотворення, втілив соборницькі прагнення українців щодо консолідації в одній державі.

Соборність – це…

…єдність, неподільність усіх територій України, духовна єдність українців, які проживають на території України, а також єдність усіх громадян України незалежно від національності та віросповідання, спрямована на утвердження справжнього суверенітету і незалежності України, побудову процвітаючої демократичної національної держави (стаття 6 Закону України “Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності”).

Термін «соборність» має кілька значень. Передусім, це й об’єднання в одне державне ціле всіх земель, населених конкретною нацією на суцільній території; духовна консолідація всіх жителів держави, це й згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності. Термін «соборність» включає в себе єдність і згуртованість.

Для України соборність – це єдність у багатоманітності, об’єднання навколо української державності й ідентичності. Ідея територіальної цілісності країни поєднується з ідеями духовної згуртованості. Тож соборність невіддільна від державності, суверенітету й незалежності нації – фундаменту для побудови демократичної держави.

В умовах сучасної російсько-української війни соборність набуває більшого символізму та гостроти, адже нині, як ніколи, українцям потрібно об’єднатися заради майбутнього. Тож гасло цьогорічної інформаційної кампанії – «В єдності сила».

Балківська бібліотека запрошує на бесіду та перегляд літератури до Дня Соборності " Сила Соборності - єдність у душах".

Чудесного сміху відлуння

 Літературна хвилинка " Чудесного сміху відлуння".

13 січня виповнюється 125 років від дня народження видатного гумориста, письменника та нашого земляка Олександра Ковіньки.

Народився у селі Плоске (нині Решетилівського району Полтавської області) в родині селянина-бідняка[3]. Закінчив церковноприходську школу, навчався в земському двокласному училищі.

З 12 років пішов у найми. У 1917 році склав екстерном іспити за чотири класи гімназії. Був сторожем у сільській аптеці, служив у міліції в Полтаві.

У період громадянської війни в Російській імперії та у часи боротьби за існування Української Народної Республіки спочатку був у повстанському загоні. 1918 року схоплений кайзерівськими окупантами й відданий до воєнно-польового суду. Звільнений під час наступу Червоної Армії. Був членом партії боротьбистів. Брав участь у боях з денікінцями, потрапив до них у полон. Знову був звільнений і вступив до Червоної Армії (разом з Володимиром Сосюрою). Затим воював у війську УНР. Війна закінчилась для нього у таборі біля Познані (Польща), де перебував у 1920—1921 роках.

Після повернення додому вступив до комітету незаможників. Був секретарем сільради. Навчався на курсах інструкторів-лекторів ТСОАВІАХІМу, виступав з лекціями від цього товариства.

В 1926—1928 роках навчався в Полтавському інституті народної освіти (заочно).

Друкуватися почав 1926 року — тоді з легкої руки Остапа Вишні в газеті «Селянська правда» була вміщена його гумореска «Містки та доріженьки». Друкував гумористичні оповідання та фейлетони в газеті «Більшовик Полтавщини»[4], журналах «Червоний Перець», «Плуг», «Червоний шлях», «Нова громада» («Соціалістична громада»), «Молодий більшовик» та інших часописах.

1928 року став штатним фейлетоністом газети «Більшовик Полтавщини». Перша книга — збірка гумористичних і сатиричних повістей «Індивідуальна техніка» (Харків, 1929), друга — «Колективом подолаємо» (Полтава, 1930).

6 жовтня 1934 року заарештований органами НКВС у справі «Контрреволюційної боротьбистської організації». У київській Лук'янівській в'язниці зустрівся з полтавськими приятелями Майфетом і Ванченком.

28 березня 1935 року виїзною сесією Військової колеґії Верховного Суду СРСР засуджений до десяти років таборів. Відбувати покарання засланий до Магадана. Там він працював вибійником, бурильником, гірничим майстром, плановиком-економістом на гірничо-промислових підприємствах Дальбуду. Звільнений 1947 року, але без права повернення в Україну, жив у Якутії. Там у 1950 році заарештований удруге і повернений у Нагаєво поблизу Магадана.

4 липня 1956 року судово-слідчу справу його було припинено за відсутністю складу злочину.[5]

Після реабілітації повернувся на батьківщину, до рідної Полтави. Був відновлений у рядах СПУ, повністю поринув у літературну роботу.

Видрукував у журналі «Прапор» автобіографічну, написану з іронічним усміхом, повість «Як мене купали й сповивали» (1957), видав збірки гумору та сатири «Кутя з медом», «Гуморески» (1960), «І не кажіть, і не говоріть» (1962), «Коти й котячі хвости» (1964), «Директиви і корективи» (1965), «Попав пальцем в небо» (1966), «Всякого бувало…» (1967), «Чарівні місця на Ворсклі» (1968), «Згадую й розгадую» (1970), «Пухові подушки» (1971), «Отак, прямо і прямо» (1976), «Кислі яблука» (1978), «На що ви натякаєте?…» (1978), «Як воно засівалося» (1979), «Гостріше гостріть пера» (1983) та інші.

Його творчий доробок поповнився сатирико-гумористичними повістями «Хрестоносці» та «Превелебні свистуни, або Смішні, чудні й сумні пригоди сільського хлоп'яка Василя Черпака», автобіографічною оповіддю «Чому я не сокіл?..», публіцистичними статтями з проблем розвитку української мови, збереження історико-культурної спадщини рідного народу.

Помер у Полтаві на 86-му році життя.

Опублікував понад 30 книг сатири й гумору.

Постійно друкувався в журналах «Перець», «Україна», «Прапор», «Жовтень», вміло відтворював смішне в побуті. Письменник виробив власний стиль неквапливої, іронічної, мудрої оповіді, побудованої на фольклорно-розмовній основі.

Двотомники вибраних творів виходили в Києві у 1970-их та 1980-их роках.

Літературна спадщина перекладалася російською, білоруською, грузинською, вірменською та іншими мовами.

Витязь молодої української поезії

08 січня 2025 року виповнюється 90 років від дня народження уукраїнського поета Василя Андрійовича Симоненка.

Василя Симоненка називали “витязем молодої української поезії”.

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 р. в селищі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Батьки його були колгоспники, усе дитинство пройшло на селі у важкі воєнні та повоєнні часи.

1952 р. закінчив середню школу в Тарандинцях і вступив на факультет журналістики Київського університету. Через п’ять років закінчив його і одружився на черкащанці Людмилі Півторадня.

Працював у «Черкаській правді», «Молоді Черкащини», «Робітничій газеті».

Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче.

Перша прижиттєва збірка Симоненка «Тиша і грім», що вийшла 1962 р., була впливом серця чистого і довірливого юнака, захопленого повівами «хрущовської відлиги». Збірка була схвально сприйнята критикою і читачами. Це єдина збірка, яка була видана за життя автора.

Разом з іншими талановитими представниками української молоді Василь Симоненко бере участь у роботі Клубу творчої молоді, їздить Україною, спілкуючись із ровесниками. Потім поет працює в комісії, що займалася розслідуванням масових розстрілів у катівнях НКВС. Потрапляє під нагляд КДБ.

Улітку 1962р. міліціонери заарештували та жорстоко побили його. Відмовлялися друкувати твори, друзі відвернулися.

Восени 1962р. починає щоденник «Окрайці думок». У 1963 вийшла казка «Цар Плаксій та Лоскотон»

На початку вересня 1963р. ліг у лікарню, оскільки після побиття його мучили болі, було діагностовано рак нирок.

Помер він 14 грудня 1963 р. Поет прожив лише 28 років.

З великими труднощами друзям В. Симоненка вдалося надрукувати його твори: 1964 р. — «Земне тяжіння», 1965 р. — збірку новел «Вино з троянд», 1966 р. — «Поезії», 1981 р. — «Лебеді материнства».

Василь Симоненко є автором збірок «Тиша і грім», «Лебеді материнства», «Вино з троянд».

Запрошуємо на літературну годину та перегляд літератури "Витязь молодої української поезії"

 

Тайна Різдва Христового

 

Краєзнавча хвилинка " Тайна Різдва Христового".

Різдво Христове – велике свято, урочистий день для всіх християн. Цього дня у людину втілився сам Бог, Спаситель світу. Дивно, що у Святому Письмі немає жодної вказівки на те, що день появи Месії на світ — це церковне свято чи якийсь особливий день. На той час дні народження не святкували в принципі. Та й давня Церква не відзначала Різдва. Народження Христа святкувалося у день Богоявлення.

Отже, звернемося до історії святкування Різдва Христового. Здавалося б тут усе просто. Цей день описаний євангелістами, безперечно, для християнина народження Царя Небесного, втілення в людину, можливість просити відпущення гріхів і вічне життя — велике свято. Не все так просто. Як ми вже й говорили, про святкування Різдва у Писанні не йдеться. І особливо немає обітниці наряджати ялинку, дарувати один одному подарунки.

Історія Різдва Христового описана у Святому Письмі, але святкування цієї події з’явилося пізніше. Різдво — одне із дванадцяти великих свят православної Церкви. У нашій традиції їх прийнято називати двонадесятими святами, це великі урочистості Церкви, які йдуть після Великодня. В іудейській традиції не святкували дні народження, у що важко повірити сучасним людям, і в Писанні немає обітниці про спеціальне святкування. Перші згадки про Різдво відносяться до IV століття. У 360 римський єпископ Ліберій згадував свято Різдва. У II столітті про Народження Христа говорили у день Богоявлення. Свято Богоявлення відзначало одразу три великі події — Народження Ісуса, принесення дарів та Хрещення. У старих требниках Різдво називають «Зимовим Великоднем», Воскресіння Христове було наслідком Різдва. Навколо них формувалася вся церковна практика. Це свято присвячене земному життю Христа. Наш Спаситель народився не в розкішному замку, а в хліві, де худоба ховалась від негоди. У римському храмі Санта-Марія Маджоре зберігається, ймовірно, частка ясел Ісуса.

Ісус Христос народився у Віфлеємі, того року імператор звелів провести перепис новонароджених. Богородиця та Йосип були з роду Царя Давида. У міських готелях по дорозі до Віфлеєму місця їм не знайшлося, тому Спаситель Світу з’явився на світ поряд зі стійлом, а Богонемовля поклали в годівницю для худоби — Його перші ясла. Про чудо, що відбулося, першим дізналися пастухи, які охороняли неподалік свої стада, як говорить Євангеліє від Луки. Зоряною ніччю до них з’явився Ангел Господній, щоб сповістити Велику Радість «бо нині народився вам у місті Давидовому Спаситель». Разом з Ангелом з’явилося і численне небесне військо, що волає «Слава у вишніх Богу!». Першими, хто вклонився до Господа, були прості люди, і прості люди стали першими проповідниками Христа. Ангел сказав їм: «Не бійтеся: се бо благовістку вам радість велику, що буде всім людом, бо народився вам сьогодні Спаситель, що є Христос Господь, у Давидовому граді», і смиренні пастирі перші удостоїлися поклонитися заради спасіння людей, що прийшов до «рабія зрака». Що ж означали ці слова? До народження Христа Бог ще ніколи раніше не втілювався. Взявши на себе гріхи світу, Ісус подарував людям надію на Спасіння, заповідавши своїм учням насамперед любов. Апостол Павло говорив, що смерть для нього стала б придбанням, тому що в тілі він був відлучений від справжнього джерела життя Христа. заповідавши своїм учням насамперед любов. Апостол Павло говорив, що смерть для нього стала б придбанням, тому що в тілі він був відлучений від справжнього джерела життя Христа. заповідавши своїм учням насамперед любов. Апостол Павло говорив, що смерть для нього стала б придбанням, тому що в тілі він був відлучений від справжнього джерела життя Христа.

Напередодні Різдва Христового передсвятковий день Святвечір. Святвечір — це «двері», що відкриває брами в Різдво.

До дня Різдва, великого свята, люди дотримуються Різдвяного посту. Пости у житті християнина займають одну третину року. У ці особливі дні християни намагаються доторкнутися до лихоліття, Вічності. Віруючі наслідують Христа, адже Христос постив. Намагатися уподібнитися до Христа треба не тільки в їжі, а й у духовному житті. Ми співпереживаємо навіть не самому святу Різдва, а явленню у світ Христа, тому, що Бог став людиною. Піст — це час очищення в духовному житті та одна з основних духовних діл людини. Святі угодники Божі постили, про що є численні згадки у Писанні. Багато Святих Подвижників проводили в суто пості все своє життя. Ісус говорив про необхідність посту Апостолам. На запитання Апостолів — чому їм вдалося вигнати бісів з біснуватого, Ісус відповів, що цей рід виганяється лише постом та молитвою. Молитва – для душі, а піст для тіла – важливі справи християнина. Різдвяний піст підготовчий. Ми готуємося до Різдва Господа, до дня великого свята, таке свято слід зустрічати з духовною чистотою. Щоб день Різдва не став звичайним днем, дотримується посту, людина кається у гріхах, щоб душа сприйняла це свято.

Символи Різдва Христового

Напередодні Різдва, на Святвечір, готуються святкові страви — сочево і кутя. Слово «вечір» саме пов’язане з приготуванням сочива. Це страви з пропарених злаків із медом. Їдять у Святвечір лише один раз, після святкового богослужіння.

Основним символом самого Різдва, звичайно, залишається Різдвяна ялинка. Вона займає особливе місце у православній традиції. Символами Різдва і зараз залишаються Священні дари — золото, ладан та смирна.

Ще один важливий символ Різдва – Віфлеємська зірка.

Люди завжди вдивлялися в зірки і захоплювалися нічним небом. Але Вифлеємська зірка посідає особливе місце. Це та зірка, яка привела до колиски Ісуса волхвів з дарами. Її промені вказали шлях до місця народження Спасителя. Вважається, що після цього волхви самі прийняли християнство та проповідували Христа. Цю зірку у будинках кріплять на верхівку Різдвяної ялинки. Восьмикінцева зірка присутня також на іконі Божої Матері «Неопалима купина». Раніше її встановлювали і на куполи перших церков. Історію зірки зі Сходу описав євангеліст Матвій. Волхви добре знали карту зоряного неба і вважали, щоби зірки — це не просто космічні об’єкти, а й знаки, які розповідають про долю людей. У П’ятикнижжя Мойсея міститься передбачення пророка Валаама. Ця людина не належала до ізраїльського народу, вона мала язичницьке походження. Він проголосив «нову зірку від Якова», тому волхви чекали на появу особливої ​​зірки на Сході. Поклоніння Ісус від язичників, волхвів говорить про те, що всі часи і народи, всі земні царі рано чи пізно схиляться перед Христом.

Ангел і дзвіночки нагадують нам про проголошення народження Господа пастухам. Дзвін дзвіночків прославляє Господа. У багатьох країнах на Різдво прийнято запалювати свічки. Їхнє світло символізує Божественне сяйво радості Різдва Христового.

Балківська бібліотека вітає усіх з Різдвом Христовим!!!

Прима української літератури

 19 грудня 2024 року виповнюється 65 років української письменниці Марії Василівни Матіос.

Марія Матіос – українська письменниця, авторка збірок поезії, прозаїк, публіцист. Народилася на Буковині в 1959 році, зараз проживає в Києві. Ще в шкільні роки опублікувала свої перші вірші. Закінчивши філологічний факультет, Матіос зрозуміла, що її справжнім покликанням має стати письменство. В 1992 році опублікувала новелу «Юр'яна і Довгопол», що стало достойним дебютом.

Біографію і творчість Марії Матіос дещо пояснюють спрямованість її письменства. Крізь твори дуже добре видно саму авторку. Так, Матіос – буковинка, тож більшість її книг – про гуцулів та чернівецькі села. А щодо стилю, то пише ця авторка влучно, різко, боляче – по-своєму. Милозвучні описи Буковини, села і людей з використанням діалектів надають книгам особливості. Авторка вдало описує характери людей, вчинки, а особливості поведінки героїв дозволяють бачити світ зсередини. Марія Матіос має свій стиль і вміє зачепити словом найтендітніші струни душі.

Нові твори Марії Матіос з надзвичайною швидкістю захоплюють у свій полон читачів. Серед них довгоочікуваний роман «Букова земля», який був виданий у 2019 році. Роман став масштабним, епічним художнім твором, який базується на історичних джерелах. Книга досить складна для сприйняття, проте досить легко написана, тому читається на одному диханні.

Марія Матіос отримала некоронований титул «найбільш плідної письменниці України». Матіос володарка премії імені Тараса Шевченка за роман «Солодка Даруся» (2005), також роман визнаний однією з книг, яка найбільше вплинула на українців. Книга «Солодка Даруся» – це сучасний український роман і дуже актуальний твір. Вона вміє писати настільки гостро, що від того, що читаєш, іноді можна відчувати справжній фізичний біль.

Запрошуємо до бібліотеки на тематичну поличку " Прима української літератури"

Вивчай свої права

В рамках Всеукраїнського тижня права запрошуємо на правову годину та перегляд літератури " Вивчай свої права"

 

Творчість Ярослава Стельмаха

 30 листопада 2024 року виповнюється 75 років від дня народження Ярослава Михайловича Стельмаха - видатного українського дитячого письменника, драматурга, кіносценариста, прозаїка, перекладача.

Ярослав Стельмах народився 30 листопада 1949 року у Києві, у сім’ї письменника Михайла Стельмаха. Ріс дитиною обдарованою, з різнобічними інтересами. З дитинства захоплювався спортом, музикою, іноземними мовами. Займався плаванням, потім гімнастикою, а з боксу і боротьби здобув навіть спортивні розряди. Грав на фортепіано, любив стельмах 13 гітару. З малих літ почав вивчати англійську мову і, варто сказати, не без успіху. Після закінчення середньої школи вчився в Київському інституті іноземних мов, потім в аспірантурі, займався перекладацькою діяльністю. "Я почав перекладати, – згадує Ярослав Михайлович, – іще навчаючись в Київському інституті іноземних мов. Спершу мене зацікавила книга, яку мені привезли з Канади. Автор її – перший в історії свого народу ескімоський письменник Маркузі. Книжка адресована дітям і цікаво, дохідливо розповідає про суворе, сповнене небезпек і тяжкої праці життя ескімоських племен. Звалася вона "Гарпун мисливця" і працював я над її перекладом з великим задоволенням". На час закінчення інституту Ярослав мав уже декілька друкованих перекладів з англійської мови.

Незважаючи на відчутні успіхи в галузі художнього перекладу, несподівано навіть для самого себе Я. Стельмах почав писати твори для дітей. У 1975 році вийшла його перша книжка – збірка оповідань "Манок". Через три рокистельмах 10 прийнятий до Спілки письменників. Потім були повісті "Химера лісового звіра", "Якось у чужому лісі", "Найкращий намет" та інші.

Ярослав Стельмах відомий у літературі і як драматург. Уже перші його п’єси мали неабиякий успіх: у п’ятнадцяти театрах одночасно йшла п’єса "Привіт, синичко!", чималу аудиторію глядачів збирала "Шкільна драма".

Щоб хоч частково ліквідувати дефіцит п’єс для наймолодшого читача, Ярослав Стельмах створює "Митькозавр із Юрківки", "Вікентій Прерозумний", які свідчать про знання автором дитячої психології, його вміння розкрити внутрішній світ дитини.

Широкої популярності набули також п’єси Я. Стельмаха "Гра на клавесині", "Провінціалки" та інші. За два з половиною десятиліття більше 20 п’єс Ярослава Стельмаха було поставлено театральними трупами.

Понад 30 років він працював в драматургії, написав 25 п’єс і зробив майже 50 перекладів драматичних творів. Відбулося більше 100 вистав за його творами, які зіграні 2, 5 тисячі разів, і їх подивилося понад мільйон глядачів.стельмах 1

Драматургічна діяльність Я. Стельмаха була високо оцінена ще у Радянському Союзі. Так, за п’єсу для дітей "Привіт, синичко!" ще у 1979 році він був удостоєний другої премії на Всесоюзному конкурсі на кращий драматичний твір для дітей та юнацтва, а у 1984 році з а п’єсу "Запитай колись у трав" письменникові присуджена Республіканська комсомольська премія ім. М.Островського.

Незалежна Україна також відмітила драматургію Я. Стельмаха. У 1996 році йому буластельмах 2 присуджена премія ім. І. Котляревського, 1999 року він названий кращим драматургом року і, на кінець, за книжку повістей і оповідань для дітей "Голодний, злий і дуже небезпечний" у 2001 році він став лауреатом найвищої літературної премії, якої удостоюються дитячі письменники України – премії ім. Лесі Українки.

Загинув 4 серпня 2001 року в автомобільній катастрофі. Похований в Києві на Байковому кладовищі поруч з батьком