середа, 12 червня 2024 р.

Марко Черемшина - співець покутського краю

 150 років тому прийшов на світ у гуцульському селі Кобаках Іван Семанюк – майбутній відомий український письменник і громадський діяч, адвокат, доктор права (до кінця життя захищав селян від свавілля влади) Марко Черемшина.

13 червня 1874 року народився Марко Черемшина – видатний український письменник і громадський діяч, адвокат, доктор права.
Справжнє ім’я Марка – Іван Юрійович Семанюк. Своє дитинство він провів у селі Кобаки (нині Косівський район Івано-Франківської області) в селянській родині. Ще під час навчання в сільській школі Марко Черемшина захоплювався народною творчістю: любив слухати казки, пісні та народні оповідання. Читав багато книг з домашньої бібліотеки, яку збирав під впливом Ю. Федьковича. В 1889 закінчив школу та вступив до Коломийської гімназії. Навчаючись, юнак цікавився тогочасним життям Галичини та Буковини, передплачував майже всі тодішні часописи. На цей час припадають і його перші літературні спроби, які він підписує псевдонімами Василь Заренко, Марко Легіт.
У 1896 закінчив навчання в гімназії і виїхав до Відня, щоб здобути фах лікаря. Однак платня за медичну освіту була така висока, що він змушений був відмовитись від неї та обрав більш дешеве навчання на правничому факультеті Віденського університету.
В університеті він повністю віддає себе літературній і культурно-громадській діяльності. Бере активну участь у роботі студентського земляцького культурно-громадського товариства «Січ», заснованого українською студентською молоддю ще в 1868 р., вступає в робітниче товариство «Поступ». Ці товариства влаштовували літературні вечори, дискусії, відзначали пам’ятні літературні дати.
У 1901 р. закінчив Віденський університет, однак диплом адвоката отримав лише в 1906 році, з яким розпочав працювати адвокатським помічником у Делятині, а з 1912 адвокатом у Снятині, де активно займався громадсько-політичною, літературною і культурно-просвітницькою роботою.
Перше оповідання “Керманич” надрукував 1896 у газеті «Буковина».
У 1897 р. Марко Черемшина зустрівся з Іваном Франком. Ця зустріч мала вирішальний вплив на формування реалістичного творчого методу Марка Черемшини. Іван Франко порадив йому писати про життя селян-гуцулів, був першим літературним редактором його «ескізів з гуцульського життя».
Упродовж 1900—1901 років у львівському «Літературно-науковому віснику» і чернівецькій «Буковині» була надрукована низка оповідань, які склали першу книгу письменника — “Карби. Новели з гуцульського життя”: “Святий Николай у гарті”, “Хіба даруймо воду”, “Раз мати родила”, “Зведениця”, “Більмо”, “Злодія зловили” та інші (разом 15), — де змалював поневолену цісарською Австрією сплюндровану Західну Україну, особливо карпатську частину – Гуцульщину.
У його новелах ми бачимо реального селянина, гуцула, тяжко гнобленого і доведеного до відчаю нуждою. Саме ця книжка відразу поставила Марка Черемшину на одне з чільних місць серед українських новелістів початку XX століття.
Марко Черемшина — один з найбільш «фольклорних» українських письменників. Усна народна поезія — відчутний складник його оригінальної літературної творчості. Вона присутня і в виборі сюжетів, і в композиції, і в змалюванні образів, і в мовностилістичних засобах кожного твору, і в інтонації розповіді. Народні пісні, голосіння, казки, оповідання, прислів’я і приказки, народне образне слово, вплетені в авторський текст, сприймаються як невіддільна його частина.
На початку Першої світової війни Марко Черемшина разом з дружиною виїхав до батьків у село Кобаки, яке опинилося у зоні воєнних дій. Він був свідком жахливих картин воєнного лихоліття, від якого страждали насамперед прості люди, убогі гуцули. Він не зміг залишитися осторонь драматичних подій, коли творилася нова історія української державності. Навесні 1919-го румунські війська зайняли Покуття. Адвокат Іван Семанюк з делегацією ЗУНР виїхав для переговорів, щоб уникнути кровопролиття. Але румуни затримали їх, пограбували, а згодом почали наступ.
Черемшина веде «Щоденник», в якому записує свої враження від подій, які він спостерігає, і незабаром повертається в літературу, почавши писати антивоєнні твори, які увійшли до збірки “Село вигибає”. Збірка вийшла в 1925 р. До неї письменник включив новели “Село потерпає”, “Перші стріли”, “Зрадник”, “Село вигибає”.
Марко Черемшина і далі лишається “мужицьким адвокатом” у Снятині, разом з Василем Стефаником допомагає бідному українському люду. В цей час починає писати твори про долю бідноти в умовах нової окупації краю, про грабунок, розбій, що чинились на його батьківщині. Ці твори склали збірник «Верховина», яка була видана в 1929 р., уже після смерті автора.
Раптова смерть під час відвідин могили батька (упав перед брамою) 27 квітня 1927 р. не дозволила йому зреалізувати всіх письменницьких планів. Похований у Снятині. Нині в Кобаках є меморіальна хата-музей, зведена за зразком тої, у якій виховувався письменник. У Снятині функціонує Літературно-меморіальний музей Марка Черемшини, урочисто відкритий 17 липня 1949 року, а також споруджено пам’ятник-погруддя.
Видатний український письменник-демократ і культурно-громадський діяч Марко Черемшина увійшов в історію української літератури як талановитий майстер слова, співець знедоленої Гуцульщини.
Художні здобутки прози Марка Черемшини щедро використовують українські письменники, освоюючи її високу поетичність, тонкий ліризм, самобутню образність, разюче вміння заглибитися у внутрішній світ простої людини, показати її великою і чистою в усіх помислах і ділах, у єдності з дивосвітом природи.
Пропонуємо до вашої уваги тематичну поличку для різних груп " Марко Черемшина - співець покутського краю"



понеділок, 27 травня 2024 р.

Майстер історичного роману

 До 95-річчя від дня народження українського письменника Романа Іваничука в бібліотеці представлено бібліографічний перегляд літератури для різних груп користувачів "Майстер історичного роману". Запрошуємо до перегляду!

Іваничук Роман Іванович (27.05.1929-17.09.2016) – український письменник, громадський діяч, один з організаторів Товариства української мови імені Т.Шевченка, Народного Руху України, член Спілки письменників України, депутат Верховної Ради України І-го скликання (1990-1994), заслужений працівник культури України, лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка, Літературної премії імені А. Головка, премії імені І. Мазепи, Герой України. Почесний доктор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника ( з 2011 року).
Народився в селі Трач Косівського району Івано-Франківської області. Вищу освіту здобув у Львівському університеті. Після закінчення у 1957 році поїхав працювати учителем української мови і літератури у селище Щирець Львівської області. Там продовжив писати, вступив до Спілки письменників УРСР. У 1958 р. вийшла друком перша збірка новел «Прут несе кригу», яка принесла йому визнання. У 1961 році переїхав до Львова, від 1963 працював редактором у відділі прози журналу «Жовтень» (від 1990 р. – «Дзвін»). У 1968 р. вийшов друком його роман «Мальви» на історичну тематику з часів Хмельниччини. Твір здобув широкий резонанс. За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, навіть хотіли звільнити з журналу.
Тему наступного роману «Черлене вино» – про оборону Олеського замку від польських загарбників у 1431-1432 роках в ході так званих «воєн Свидригайла» – підказав відомий літературознавець Григорій Нудьга. Роман вийшов друком у 1977 році. За ним з’явився роман «Манускрипт з вулиці Руської» (1979). У третьому «львівському романі» «Вода з каменю» (1982) йдеться про Львів початку ХІХ ст. і юність Маркіяна Шашкевича. Наступний роман «Четвертий вимір» (1984) про одного з учасників Кирило-Мефодіївського братства Миколу Гулака вважають вершинним твором автора.
У червні 1988 року погодився очолити львівську філію Товариства рідної мови. Навесні 1990 року був обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року.
Нагороди та премії: звання Герой України з врученням ордена Держави (16 січня 2009); орден «За заслуги» II ст. (29 вересня 2006); орден «За заслуги» III ст. (8 грудня 1998); заслужений працівник культури України (3 грудня 1993); відзнака Президента України – ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011); державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1985); орден Трудового Червоного Прапора; лауреат літературної премії ім. А. Головка (1979); лауреат премії імені І. Мазепи (1999).



середа, 22 травня 2024 р.

Класик кримінального детективу

 22 травня 2024 року виповнюється 165 років від дня народження Артура Конан Дойля, англійського прозаїка.

Артур Конан Дойл (1859–1930) – британський письменник, автор пригодницьких, історичних та фантастичних романів. Перш за все відомий своїми романами про пригоди Шерлока Холмса та доктора Ватсона. Саме Артур Конан Дойл вважається творцем класичних персонажів детективної, науково-фантастичної та історико-пригодницької літератури.
Усе своє життя письменник цікавився різними галузями науки, мистецтва, спорту. Постійні тренування зробили його дужим і оптимістичним, подарували творче довголіття та неабияку працьовитість.
Артур Конан-Дойл – один із класиків кримінального детективу. Медик за професією, він працював лікарем під час англо-бурської війни. Знання медицини, хімії, психології допомогли йому в художньому втіленні тематики, пов'язаної з криміналістикою.
В історії зарубіжної літератури є образи, які ніколи не вмирають. Перші твори про Шерлока Холмса А. Конан Дойл почав писати на початку 1880-х років. У 1892 р. вийшла друком збірка оповідань «Пригоди Шерлока Холмса». Потім таких збірок буде ще декілька: «Спогади про Шерлока Холмса» (1892–1893), «Повернення Шерлока Холмса» (1905), «Випадок із судової практики Шерлока Холмса» (1927). Окрім того, були надруковані й окремі детективні повісті: «Собака Баскервілів» (1901–1902), «Долина жахів» (1914–1915).
Шерлок Холмс прославився тим, що розслідував злочини, які здійснювали люди різного віку. Разом із тим він намагався зрозуміти, що штовхає людину на злочин. Відомо, що всі злочини проходять через людську свідомість, стаючи вчинками. Детективи про Шерлока Холмса уславлюють людський розум і його безмежні можливості на шляху подолання зла.
Дослідники вважають Конан Дойля першим письменником, який наділив сищика живим людським характером. Привабливість його героя – у шляхетності й доброті, співчутті до принижених і ображених, прагненні прийти їм на допомогу; у багатстві душі, любові до прекрасного; у неприйнятті насильства, жорстокості. Наслідком літературної діяльності Конан-Дойля стало сімдесят томів книг. А загалом у творчості письменника виділяються три великі напрями: детективи, історичні романи, фантастика.
Найбільш відомі (після творів про Шерлока Холмса) науково-фантастичні повісті Конан Дойля «Загублений світ», «Отруєний пояс», «Білий загін» та інші.
В бібліотеці оформлена тематична поличка "Класик кримінального детективу" Запрошуємо до перегляду!



понеділок, 13 травня 2024 р.

Корифей української прози

 13 травня 2024 року виповнюється 175 років від дня народження відомого українського письменника, фольклориста, публіциста, громадського та культурного діяча Панаса Мирного, справжнє ім’я якого Рудченко Панас Якович.

В історію української літератури Панас Мирний увійшов як автор реалістично-психологічної прози. Народився Панас Мирний (літературний псевдонім Панаса Яковича Рудченка) 13 травня 1849 року в Миргороді в сім’ї дрібного урядовця. 1862 року закінчив Гадяцьке повітове училище. У чотирнадцять років вступив на чиновницьку службу. Служив по канцеляріях у Гадячі, Прилуках, Миргороді. Від 1871 року мешкав у Полтаві, працюючи спершу бухгалтером губернського казначейства, а згодом на різних посадах у казенній палаті. 1914 року Панас Рудченко дістав чин дійсного статського радника. Після 1917 року працював у Полтавському губернському фінансовому відділі.
Класик української літератури, що належав до нечисленних письменників, яким вдалося реалізувати себе в літературі і одночасно побудувати блискучу державну кар’єру. Після лютневої революції 1917 р. Панас Мирний підтримав Центральну Раду, був затятим шанувальником Симона Петлюри.
Панас Мирний був першим, хто вивів українську літературу на нові “рейки” епічної прози, розкривши образи близької йому за духом непомітної “маленької людини” – українських дворян і чиновників, поміщиків, інтелігента-різночинця, торговців, селян.
Досягнення Панаса Мирного
Літературна спадщина Панаса Мирного – це унікальні для свого часу твори, що не втратили своєї актуальності і сьогодні. В них, як вища художня цінність, відображалася правда життя, реальність показувалася такою, якою і була. А оскільки Мирний прагнув не просто передавати картини того, що відбувається, а й досліджувати душу людини в різних життєвих ситуаціях, то на основі реалістичного методу зображення в українській літературі з’являлися певні, багато в чому нові соціальні типи.
Заслуга Панаса Мирного – створення яскравих людських особистостей, показ глибоких психологічних процесів, натуральний розвиток характерів усупереч поширеним стереотипним моделям поведінки представників того чи іншого класу.
Панас Мирний також створив нові теми в українській літературі. Так, уже в першій повісті “П’яниця” (1874) він розповів про трагічну долю дрібного чиновника, вихідця з селянського середовища. Крім дослідження психології персонажа, Мирний вперше ставить проблему адаптації простої порядної людини з села до міста.
У повісті “Лихі люди” Панас Мирний вперше в українській літературі вводить новий образ інтелігента-різночинця. Критики однозначно говорять: цей твір письменника випередив літературну епоху Мирного.
Традиційна тема взаємовідносин селянства і дворянства письменником по-новому розкривається у повістях “За водою”, “Голодна воля”, “Лихо давнє й сьогочасне”.
Вершиною епічного майстерності Панаса Мирного вважаються романи “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” та “Повія”, де на прикладі неординарних людей автор простежує зміни в психологічному стані персонажів в різних життєвих обставинах. Для української літератури ці твори стали воістину відкриттям, багато в чому випередив епоху, в якій жив сам автор.
Окрім прози, Панас Мирний створив ряд драматургічних творів, один з яких – “Лимерівна” було поставлено на сцені. Здійснив оригінальний переспів “Слова о полку Ігоревім” – “Дума про військо Ігореве”. Також написав близько 300 віршів.
Помер письменник 28 січня 1920 р., похований у Полтаві. У будинку, де він проживав, нині створили меморіальний музей. Відомий широкому загалу письменник став вже після своєї смерті.
Панас Мирний є автором близько 700 віршів (майже всі не друкувалися); повістей «Лихий попутав» (1872 р.), «П’яниця» (1874 р.), «Лихі люди» (1877 р.); знаменитих романів «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1880 р. у співпраці з І. Біликом), «Повія» (1928р.), драматичних творів, оповідань, статей.
Запрошуємо на годину-роздум "Корифей української прози"





вівторок, 7 травня 2024 р.

Перемога в серцях поколінь

 Сьогодні в Україні і світі відзначають День пам’яті та примирення і вшановують пам’ять жертв Другої світової війни.

Цього дня вшановують не лише пам’ять бійців, які загинули під час Другої світової війни, а також безневинних її жертв: дітей, цивільних, остарбайтерів. Лише в Україні під час війни 1939-1945 років загинуло понад 8 млн людей.
Символом пам’яті про Другу світову війни та її жертв в Україні та Європі є мак пам’яті.
Святкування Дня пам’яті 8 травня разом із західними країнами замість «радянського» Дня перемоги 9 травня є переосмисленням подій Другої світової на підставі об’єктивних історичних фактів, а не радянської пропаганди.
Запрошуємо до бібліотеки на годину-пам'ять та перегляд літератури для різних категорій користувачів "Перемога в серцях поколінь".



пʼятниця, 3 травня 2024 р.

Йде Великдень по землі

                                Краєзнавча година "Йде великдень по землі".

Серед традиційних свят в українській культурі є свято Великодня. Воно вважається найсвітлішим, найважливішим святом весни й пов’язують його з Воскресінням Христовим, яке розкриває радість перемоги Божого Сина над смертю й вічним забуттям. У Воскресінні християни вбачають підтвердження життя після смерті, що і є основним змістом святкування. Українці ретельно готуються до цього дня. Великодень нині символізує загальне відродження й оновлення. Проте чи задумувались ми, чому це свято має назви Пасха чи Великдень?
Пасха – свято дуже давнє. Українці відзначали його ще задовго до встановлення християнства в Київській Русі, і називалося воно «Великий День». День весняної перемоги над зимою, світла над темрявою, торжества життя над смертю. Також наші предки пов’язували це свято з весняними польовими роботами. Зазвичай пекли великодні «бабки» та прикрашали різноманітними способами яйця, які ми знаємо сьогодні як паски, писанки і крашанки.
Слово «Пасха» походить від назви старозавітного свята песах, яке іудеї пов’язували зі звільненням їх від рабства в Єгипті, і було це задовго до народження Христа. Що стосується самого слова «пасха», то в перекладі зі староєврейського воно означає «позбавлення», або «проходження». Християни вклали в це свято інший сенс та поєднали Великдень із Воскресінням Сина Божого, повстання його з мертвих.
Святкування Великодня спочатку не було пов’язане з розп’яттям Христа. Тільки в 325 році на Нікейському соборі, де були присутні представники всіх християнських церков, позначили головні правила святкування Великодня, багато з яких збереглися до наших днів. Із часом Пасха стала головним християнським святом.
Є й інша легенда, за якою назва «Великдень» з’явилася наприкінці першого тисячоліття з приходом на нашу землю християнства. Легенда говорить: «Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, так світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розіп’яли Христа – дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім д
Кажуть, що святкування Великодня має язичницьке коріння, що сягає ще часів до зародження християнства. Зокрема, в Україні в давнину землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею й можуть впливати на її родючість. Саме з цими віруваннями й були пов’язані поминальні обряди навесні.
Великдень, або Пасха, для християн є одним із найважливіших свят, зі своїми традиціями і звичаями.
Балківська бібліотека щиро вітає всіх із Світлим святом Воскресіння Христового й бажає добра, миру та злагоди в кожному домі.
Нехай буде запашною Великодня Паска та буде з Вами Божа ласка!




середа, 1 травня 2024 р.