Історична довідка "Останній гетьман України".
15 травня виповнюється 150 років з дня народження гетьмана Павла Скоропадського – однієї з найбільш знакових постатей українських Визвольних змагань 1917-1921 років.
«Я, гетьман усієї України, на протязі семи з половиною місяців докладав усіх сил,щоб вивести край з того тяжкого становища, в якому він опинився.Бог не дав мені сил справитись із цим завданням. І нині я, з огляду на умови,які тепер склалися, і керуючись виключно
добром України, відмовляюся від влади»З тексту зречення П. Скоропадського від влади
Скоропадський Павло Петрович (1873 – 1945) – визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України (1918 р.).
Походив із старовинного українського козацько-шляхетського роду Скоропадських. Народився Скоропадський у м. Вісбаден (Німеччина). Дитячі роки провів у родинному маєтку у Тростянці, що на Полтавщині. Десятирічний майбутній генерал пройшов домашній курс навчання, а після передчасної смерті батька вступив до Пажеського корпусу в Санкт-Петербурзі. Цей закритий учбовий заклад, доступний лише для дітей вищих кіл аристократії, давав курс знань не тільки за середню школу, але й вищу освіту. Навчання військовій справі та наукам поєднувалось із придворною службою.
Військова кар'єра П. Скоропадського складалася вдало – молодий гвардієць отримував чергові звання. Але настав 1904 рік, а з ним і російсько-японська війна на Далекому Сході. Під час війни П. Скоропадський вирушив на фронт на чолі сотні Читинського козачого полку, а повернувся полковником і флігель-ад'ютантом, нагородженим золотою шаблею за хоробрість (1905 р.). На початку Першої світової війни він був удостоєний Георгіївського хреста IV ступеня (1914 р.). Невдовзі отримав чин генерал-лейтенанта і був призначений командиром гвардійської кінної бригади, а згодом 8-го армійського корпусу.
Коли відбулася Лютнева революція 1917 р., він командував 34-м армійським корпусом на Волині. Влітку того ж року розгорнулася українізація військових частин, якої П. Скоропадський не підтримував, побоюючись, що вона негативно вплине на особовий склад армії. Однак, на вимогу уряду та командування, українізував свій корпус і домігся виведення його в тил на переформування. Так 34-й армійський корпус залишився чи не єдиною дисциплінованою і боєздатною частиною, яка стримувала наступ більшовицьких військ на Україну.
Секретаріат військових справ Центральної Ради призначив П. Скоропадського командуючим усіма українськими частинами на Правобережжі. До того ж генерал був і наказним отаманом Вільного козацтва, створення якого розпочалося влітку 1917 року.
Безлад, який панував у країні, викликав негативне ставлення до Центральної Ради з боку її союзників — німців та австрійців, котрі сподівалися, що цей уряд забезпечуватиме їх продовольством, а тому й підтримували його. Зростало незадоволення і селянських мас. За обставин, що склалися, громадськість почала схилятися до встановлення сильної влади.
29 квітня 1918 року П. Скоропадський взяв владу в Україні. Україна була проголошена Гетьманською державою на чолі з Павлом Скоропадським. Більшість партій та верств населення відмовили у підтримці Центральній Раді та її Раді Міністрів, тому переворот пройшов без пострілів та крові. Того самого дня в Софіївському соборі архієпископ Никодим благословив нову владу, а на Софіївському майдані було проведено молебень.
Гетьманська держава здобула широке міжнародне визнання, встановивши дипломатичні зв'язки з Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, Данією, Персією, Грецією, Норвегією, Швецією, Італією, Швейцарією, Ватиканом, а загалом де-факто із 30-ма державами світу. На жаль, Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнала Гетьманську державу.
З ініціативи української громадськості та за підтримки гетьмана протягом 1918 р. були створені Українська Академія наук (що існує й донині, першим її президентом став В. Вернадський), засновані два державні українські університети — в Києві та Кам'янці-Подільському, 150 українських гімназій, Національний архів, Національна бібліотека та інші навчальні й культурні заклади.
Потребувало вирішення земельне питання. Гетьман скасував закони Центральної Ради про конфіскацію великих маєтків, але план їх викупу та розподілу між селянами так і не вдалося виконати. Невизначеність становища селян та поміщиків викликала невдоволення з обох боків. Крім того, до своїх маєтків поверталися російські поміщики, відбираючи у селян землю за допомогою збройних загонів гетьмана. Водночас через залежність гетьманської влади від Німеччини та Австро-Угорщини, куди вивозилася величезна кількість українського зерна, м'яса та цукру, відбувалося посилення невдоволення українського населення, представників різних політичних партій діями П. Скоропадського. Врешті-решт, невирішеність аграрного питання, присутність в Україні іноземних військових частин, відсутність власної боєздатної армії, разом з поразкою держав центрального блоку призвели до краху Гетьманату.
Цим скористалися більшовики і за допомогою політичних демаршів та відкритих воєнних дій майже всі національні сили, що сконсолідувалися, примусили П. Скоропадського зректися гетьманства.
Після вступу військ Директорії до Києва Скоропадський деякий час перебував у місті, але невдовзі таємно виїхав до Німеччини. Протягом двох років жив у Швейцарії. Згодом поселився у м. Ванзеє біля Берліна. Був співорганізатором численних філій гетьманських осередків у багатьох країнах світу. Зусиллями П. Скоропадського у 1926 р. створено Український науковий інститут при Берлінському університеті.
Помер Павло Скоропадський у квітні 1945 року у Баварії, похований у м. Меттен (Баварія).
ЗДОБУТКИ І ПОМИЛКИ ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО
За твердженням історика Павла Гай-Нижника, П.П.Скоропадський очолив Україну в дуже складний період її історії (29 квітня - 14 січень 1918 р.). В умовах австро-німецької військової присутності в Україні уряд УНР і Центральна Рада демонстрували повну нездатність до ефективного управління. Нескінченні дискусії та внутрішньопартійні суперечки Центральної Ради приводили до безупинної втрати авторитету української влади, коли Україна та її столиця жили "абсолютно різними життями".
У таких умовах виникла небезпека ліквідації німцями України як суб'єкта і перетворення її в банальну колонію. Скоропадський тоді очолив опозиційну до Центральної Ради організацію "Українська Громада" і 29 квітня 1918 року - державний переворот, який був підтриманий німцями і дозволив зберегти українську державність.
В цілому це був мудрий крок Скоропадського, який в умовах, коли Німеччина і Австро-Угорщина програвали Першу світову війну, дав можливість отримати перепочинок від військового вторгнення більшовицької Росії, щоб створити незалежну українську державу і боєздатну армію.
За часів правління гетьмана Скоропадського був здійснений цілий ряд кардинальних реформ у багатьох сферах, покликаних закріпити незалежність молодої Української держави:
було прийнято більше 400 державних актів, що закріплювали незалежність України;
відновлено право приватної власності. Дозволялося вільне підприємництво. Розвивалася торгівля. Голодні місяці кінця 1917 року, і особливо часів більшовиків, пішли в минуле. Магазини були заповнені товарами, Україна перетворилася на острів добробуту в морі злиденної постреволюційної Росії;
встановлено державне регулювання промисловості, транспорту, торгівлі з метою боротьби з анархією на місцях. Нарешті в країні з'явився господар, і стало ясно, хто і за що відповідає;
удосконалено грошову системи, сформовано державний бюджет, почали виплачувати пенсії;
прийнятий закон про загальний військовий обов'язок, формувалися українські збройні сили (повинні складатися з 8 армійських корпусів) , розпочато розвиток українського морського флоту, національної авіації;
створена українська поліція - гетьманська варта;
налагоджена робота пошти і залізниці;
прийняті закони про українську державну символіку і українське громадянство;
створювалися українські початкові школи, відкрито 50 нових українських середніх шкіл, 150 українських гімназій, відкривалися курси української мови для педагогів, видавалися величезним тиражем українські підручники;
відкрито два українські університети - в Києві та в Кам'янець-Подільському. При цьому російські університети продовжували свою роботу;
заснована Українська академія наук і Національний архів;
збільшилася кількість українських театральних закладів, музичних і культурних установ;
покладено початок Української Автокефальної Православної Церкви;
Українську державу офіційно визнали майже тридцять країн світу;
підписаний мирний договір з Радянською Росією, що забезпечило мир на сході країни;
визначені і, що головне, визнані державні кордони України.
Дізнавшись, що Центральна Рада на переговорах у Бресті відмовилася від Криму, Скоропадський сказав: "Україна не може існувати без Криму - це буде якийсь тулуб без ніг".
Однак у політиці гетьмана важко не помітити і численні помилки, наприклад:
1. Повернення поміщиків у свої маєтки і репресії по відношенню до селян. У результаті на селі почався потужний повстанський рух. Цим відразу ж скористалися більшовики для своєї антиурядової агітації.
2. Зосередження в своїх руках майже диктаторських повноважень. Заборона діяльності партій та фактична ліквідація українського парламентаризму.
3. Аграрне питання на практиці залишився невирішеним. Селяни, які складали переважну більшість населення України, так нічого і не отримали.
4. Збільшення тривалості робочого дня до 12 годин в умовах, коли більшовики в Росії обіцяли лише 8. Відповідно, росло соціальне невдоволення. Заборона страйків викликала опір робітників.
5. Зайняття чиновницьких посад переважно російськими фахівцями, які ставилися до української справи досить нещиро.
6. Орієнтація тільки на заможні верстви населення, нехтування інтересами бідноти і середнього класу. В умовах постреволюційної дійсності така політика призводила до невдоволення.
7. Повна залежність від німецько-австрійської військової адміністрації. Передача їй багатьох урядових функцій, наприклад, дозвіл на здійснення військово-польових судів над українськими громадянами. В результаті, втративши німецьку підтримку, гетьманський уряд не зміг втримати владу і дуже швидко пав.
8. Ухвалення П. Скоропадським Акту про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією в останні дні свого правління. Тим самим перекреслені головні досягнення на шляху державного будівництва.
