Вільям Шекспір - геній століть

 23 квітня виповнюється 460 років від дня народження Вільяма Шекспіра, знаного у всьому світі англійського драматурга Єлизаветинської епохи, поета та актора.

Вільям Шекспір – найвидат­ніший поет і драматург англій­ського Відродження, який зробив значний внесок у розвиток духовної куль­тури світу. На жаль, біо­графічних відомостей про життя митця, його характер, театральну діяльність збереглось дуже мало. Життя Шекспіра – загадка для наших поколінь.

Традиційно вважають, що Вільям Шекспір народився 23 квіт­ня, в заможній за тим часом родині Джона Шекспіра. Батько Вільяма обирався на різні суспільні посади, один раз був вибраний мером міста. Його мати, вроджена Арден, належала до одної із найдавніших англійських родин. Вільям відвідував граматичну школу, в котрій викладали латинську й грецьку мови, літературу й історію. Проживаючи в про­вінційному місті, він тісно спіл­кувався з народом, від якого засвоїв англійський фольклор і багатство народної мови. Після батькового банкрутства п'ятнадцятирічний Вільям змушений був самостійно заробляти собі на життя. Його ранній шлюб з Енн Хетевей, яка була старша за нього на 8 років, був вимушеним.

У травні наступного року у Шекспіра народилася перша дитина, донька Сусанна. На початку 1585 р. Енн народила двійнят: доньку Джудіт і сина Гамнета. Синові судилося коротке життя – він помер через одинадцять років. Натомість обидві доньки пережили бать­ка, вийшли заміж, мали дітей, однак, незважаючи на це, рід Шекспірів урвався ще у XVII ст.

Брак вірогідних фактів про життя Шекспіра породив безліч біографічних припущень. Зокрема, існувала легенда, що невдовзі після народження двійнят Шекспір був змушений покинути і сім'ю, і рідне місто, рятуючись від переслідування сусіда-лендлорда, в угіддях якого він займався браконьєрством. Давня, але доволі сумнівна історія. Найімовірніше, що Шекспір вирушив у Лондон услід за однією з численних акторських труп, що гастролювали у Стретфорді. Спокуса театром виявилася надто сильною, і Шекспір подався в актори.

У 1587 році виїхав у Лондон і став грати на сцені, хоча великого успіху як актор не мав. З 1593 року працював у театрі Бербеджа як актор, режисер і драматург. При Якові I трупа Шек­спіра отримала статус королівської. В 1599 році брав участь у побудові лондонського театру «Глобус», став його пайовиком – і наступні 10 років був у списках його трупи. Впродовж багатьох років Шекспір займався лихварством, а в 1605 році став відкупником церковної десятини.

За кілька років до смерті Шекспір збайдужів до театру (1612). Він нічого не писав, і приблизно саме у цей час повернув­ся на постійне мешкання до свого рідного міста Стретфорда, де жили його дружина та доньки.

Ще одна загадка – що спонукало його, перебуваючи в апогеї слави і життєвого успіху, покинути столицю і податися на спочинок? Можливо, хвороба. В усякому разі, за свідченням сучасних графологів, підписи на всіх трьох аркушах шекспірівського заповіту зроблені рукою хворої людини. До речі, цей заповіт – один із небагатьох документів, який, без сумніву, зберігає почерк Шекспіра.

23 квітня 1616 року Шекспір помер. Через три дні його тіло було поховане під вівтарем стретфордської церкви.

Сьогодні Шекспір відомий цілому світові. Він написав більше 150 сонетів, 37 п’єс, декілька поем. Вони перекладені майже на всі мови світу.

Перші переклади Шекспіра українською мовою належать Пантелеймонові Кулішу та Михайлові Старицькому. Від Куліша до Григорія Кочура з'явилося 8 перекладів «Гамлета». Інші драматичні твори Шекспіра перекладали Іван Франко, Юрій Федькович, Павло Грабовський, Яків Гординський, Максим Рильський, Іван Кочерга, Юрій Клен та інші. До найвизначніших належать переклади Тодося Осьмачки («Макбет», «Король Генріх IV»), Майка Йогансена і Володимира Щерба­ненка («Отелло»), Ірини Стешенко («Отелло»), Григорія Кочура («Гамлет»), Миколи Лукаша («Двоє сеньйорів з Верони»), Миколи Бажана («Буря»). На еміграції Шекспіра перекладали Максим Славінський, Ігор Костецький, Святослав Гордин­ський, Остап Тарнавський, Яр Славутич, Олег Зуєвський тощо.

Першим твором Шекспіра, поставленим на українській сцені, була п’єса «Макбет» у виконанні трупи «Кийдрамте» (1920, режисер Лесь Курбас). Найчастіше українські театри ставлять такі комедії Шекспіра – «Приборкання норовливої», «Віндзорські витівниці», «Багато галасу даремно» та ін. «Отелло» вперше поставив львівський театр «Руська бесіда» (1923, режисер і виконавець гол. ролі Олексій Загаров), а слідом театр імені Марії Заньковець­кої в Катеринославі (1926, режисер Панас Саксаганський, у гол. ролі Борис Романицький). Українська прем'єра «Гамлета» відбулася у Львові (1943, режисер Йосип Гірняк, у головній ролі Володимир Блавацький), потім у Харкові (1956, у гол. ролі Я. Геляс). Роль короля Ліра в однойменній виставі теат­ру імені Івана Франка (1959) виконав Мар'ян Крушельницький.

Повне зібрання творів Вільяма Шекспіра на українській мові було видане у 1986 році у 6 томах .

Сонети Шекспіра можна не тільки читати, а навіть і співати.