четвер, 20 листопада 2025 р.

Жнива скорботи

 Щороку четверта субота листопада – день великого суму та скорботи для всіх українців. Ця пам’ятна дата має нагадувати про жахливі події, пов’язані з геноцидом, вчиненим стосовно українського народу. Цей, сповнений скорботи день, названо Днем пам’яті жертв Голодоморів, які мали місце в 1921-1923 рр., 1932-1933рр. та 1946-1947 рр. Найтрагічнішим та найжахливішим за наслідками став масовий голод 1932-1933 рр. Відомо, що за цей період від голоду, штучно та планомірно впровадженим в життя верхівкою радянської влади, загинуло понад 7 мільйонів осіб. Загиблі вшановуються хвилиною мовчання, а по всій країні проходить захід під назвою «Свічка пам’яті».

В бібліотеці оформлена виставка-реквієм " Жнива скорботи". Запрошуємо до перегляду!



Майдан: Революція Гідності

День Гі́дності та Свобо́ди — свято в Україні, що святкується щороку 21 листопада на честь початку двох революцій: Помаранчевої революції (початок 22 листопада 2004 року) та Революції Гідності (акція студентів та громадських активістів розпочалася 21 листопада 2013 року). Є наступником свята Дня Свободи, що святкувалося 22 листопада на честь Помаранчевої революції у 2005—2011 роках, поки не було скасоване указом президента Віктора Януковича[1]. 13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким в Україні 21 листопада святкується День Гідності та Свободи[2].
Із нагоди відзначення Дня Гідності та Свободи бажаємо учасникам національно-визвольної боротьби; усім, хто виборов перемогу у Помаранчевій революції, Революції Гідності й зараз продовжує захищати Україну від ворога, миру й такої очікуваної перемоги!
Щиро вітаємо усіх з Днем Гідності та Свободи!
Бажаємо мирного неба над українською землею, родинного добробуту і злагоди, незламної віри у щасливе майбутнє України та впевненості у завтрашньому дні.

Запрошуємо на інформаційну годину " Майдан: Революція Гідності"



 

четвер, 13 листопада 2025 р.

Класик світової літератури

 Роберт Стівенсон – майстер пригодницьких творів

13 листопада виповнюється 175 років від дня народження Роберта Льюїса Стівенсона.
Роберт Луїс Стівенсон (1850, Единбург — 1894, Самоа) — відомий англійський письменник і поет, класик неоромантизму й автор пригодницьких романів і повістей — увійшов в історію світової літератури як тонкий стиліст і майстер психологічного портрета.
Народився Стівенсон в Единбурзі (Шотландія) в родині інженера — будівельника маяків. З дитинства багато хворів. Здавалося, у нього не було жодного шансу стати в майбутньому автором одного з найпопулярніших пригодницьких романів, адже хвороб у нього було більше, ніж літер в алфавіті. Можливо, саме ці тяжкі випробування навчили письменника цінувати життя, щиро радіти кожному прожитому дню й намагатися бути щасливим. Не можна вирушити у справжню морську подорож? І тоді на допомогу приходили мрія і фантазія. У 15 років Роберт Стівенсон написав свою першу книжку «Петландське повстання». У 17 років почав вивчати право в Единбурзькому університеті (рік закінчення — 1875). Хоча Стівенсон отримав професію юриста, понад усе мріяв стати письменником. Слава до нього прийшла, коли він 1883 р. окремим виданням надрукував роман «Острів скарбів». Успіх «Острова скарбів» забезпечив матеріальний достаток родини Стівенсона, але прогресуюча хвороба вимагала зміни клімату, і тому він залишив любу Шотландію. Письменник разом з усією родиною вирушив у подорож до південних морів. Він оселився на островах Самоа, що в Тихому океані. Місцеві жителі спочатку насторожено поставилися до чужоземця, адже звикли, що європейці в їхніх краях з’являлися тільки для того, щоб збагатитися. Але Стівенсон не виказував зневаги до місцевого населення, натомість він радо приймав їх у своєму домі, який місцевим жителям здавався величезним палацом, і залюбки слухав їхні оповідки із сивої давнини. Дуже скоро до помешкання Стівенсона самоанці заходили не лише послухати дивні й неймовірні історії господаря, а й з проханням допомогти. Він радив їм, як захищати себе від колонізаторів, як краще об лаштувати свою землю і де найвигідніше продати ті чи інші товари. Білі колонізатори недолюблювали письменника, зате місцеві жителі, на знак особливої поваги й довіри, дали йому ім’я Тузітала — «білий вождь-оповідач», адже вірили в магічну силу його слова. Самоанці самотужки збудували дорогу до будинку Стівенсона й назвали її Дорогою подяки. Смерть письменника для місцевих жителів стала великим горем. Вони цілими селищами йшли попрощатися з Тузіталою. Рада вождів вирішила поховати його на вершині найвищої гори. Однак дістатися туди було надзвичайно складно, адже гору з усіх боків оточував густий тропічний ліс, і до того часу на неї не ступала жодна людина. Тоді найсильніші чоловіки вирушили в дорогу й ціною неймовірних зусиль прорубали у вологих джунглях просіку, щоб потрапити до місця останнього притулку людини, яка змогла перебороти долю. А потім вожді під страхом великої кари богів заборонили всім стріляти біля гори, де було поховано Стівенсона, «щоб над його могилою могли спокійно співати птахи».
Твори Стівенсона читають з інтересом як діти, так і дорослі. Стівенсон вважається засновником і теоретиком неоромантичного напрямку в літературі. Він гостро відчував розрив між реальністю і мрією і шукав незвичайного в буденному житті. Письменник на все життя зберіг потяг до прекрасного, прагнув надати життю повноту і яскравість, віднайти у звичайній людині героя. Стівенсон був надзвичайно уважним до слова, його вважають неперевершеним стилістом. «Скрупульозна точність, з якою він добирає слова, нагадує вивіреність математичної формули», — сказав про нього англійський письменник Г. К. Честертон.

понеділок, 3 листопада 2025 р.

 2 листопада 2020 року Балківська бібліотека прийняла участь у благодійній ярмарці.




понеділок, 27 жовтня 2025 р.

Мова у серці народу

 Сьогодні, 27 жовтня, відзначається День української писемності та мови, який є важливою подією в культурному житті України. Свято спрямоване на усвідомлення важливості української мови як основи національної самобутності.

День української писемності та мови започатковано у 1997 році указом тодішнього президента Леоніда Кучми. Свято створене на підтримку ініціативи громадських організацій і припадає на день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця. До 2023 році День української писемності та мови відзначався щорічно 9 листопада.
Однак 28 липня 2023 року президент України Володимир Зеленський підписав указ про зміну дати свята з 9 листопада на 27 жовтня. Це пов'язане з переходом на новоюліанський календар, оскільки День української писемності та мови встановлено до дня памʼяті Преподобного Нестора-Літописця.
В бібліотеці пройшла бесіда " Мова у серці народу". Учні 4 класу ознайомилися з книгами про рідну мову, як правильно розмовляти українською мовою, декламували вірші про рідну мову.







середа, 22 жовтня 2025 р.

У дзеркалі слова Б.Олійника

 22 жовтня – 90 років від дня народження Бориса Олійника, поета і громадського та політичного діяча, перекладача, народного депутата України першого-четвертого скликань, Героя України, академіка.

Борис Ілліч Олійник народився 22 жовтня 1935 року в с. Зачепилівка на Полтавщині в родині службовця. Батько загинув на війні, матері доводилося важко працювати, щоб прогодувати сім’ю.
Перший вірш майбутнього поета «Краю мій!» був надрукований у районній газеті у 1948 році. У 1953 році вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка, а вже у 1958 році розпочав роботу в редакції газети «Молодь України». Фахова й літературна доля Бориса Олійника перетиналася з журналом «Ранок», часописами «Вітчизна» та «Дніпро». Він працював також у редакції серії «Романи й повісті» видавництва «Дніпро», заступником голови правління Київської організації Спілки письменників України (СПУ), секретарем правління СПУ та Спілки письменників СРСР, водночас плідно займаючись поетичною, літературно-критичною та публіцистичною діяльністю.
Ім’я Бориса Олійника з’явилося на сторінках республіканської преси в середині 50-х років. Його мистецьке визнання почалося з журналістського нарису «За Сіверським Дінцем», що вийшов окремим виданням 1959 року, а перша поетична збірка «Б’ють у крицю ковалі» побачила світ у 1962 році. Борис Олійник належить до поетів, яким пощастило за життя: їх видавали активно, охоче й часто щороку. Після дебютної збірки поезій невдовзі з’явилася наступна — «Двадцятий вал» (1964), а далі розгорнувся справжній «поетичний серіал» (якщо мислити й оцінювати написане поетом крізь призму нинішніх реалій), у якому виділяються книжки «Поезії» (1966), «На лінії тиші» (1972), «Ми знаєм, для чого жить!» (1974), «Гора» (1975), «Істина» (1976), «Сива ластівка» (1979) та «Доля» (1981), «Поеми» (1983), «Міра» (1984). 1985 року вийшли друком «Вибрані твори» (у 2-х томах).
Борис Олійник автор близько 50 книг, численних публікацій, есе, статей, які друкувалися в Україні, перекладалися російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Повні тексти творів можна прочитати на сайті УкрЛіб.
На вірші Бориса Ілліча написано чимало пісень. Популярними стали: «Пісня про матір», «Мати сіяла льон», «Мамо, вечір догоря», «Мелодія», та багато інших. У своїх творах Борис Олійник проповідує високі загальнолюдські ідеали. Він глибоко переконаний, що кожен має жити напруженим життям, бути щедрим і щирим, розуміти красу, неповторність світу, кожної миті існування на землі. Для письменників і поетів він був і лишатиметься передусім прикладом того, як багато може встигнути зробити творча людина за своє життя - всупереч політиці, в яку доводилося занурюватися.
Борис Ілліч – фундатор Українського фонду культури і незмінний його очільник на громадських засадах з 1987 по 2017 рік.
З 2010 по 2016 рік був головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Як поет, громадський і державний діяч Борис Олійник був відзначений почесними званнями і нагородами. Він - Лауреат Державної премії СРСР, Державної премії України ім. Т. Шевченка, міжнародних премій імені Сковороди (1994) та «Дружба» (1997), Всеюгославської премії «Лицарське перо» (1998), міжнародної премії імені Давида Гурамішвілі (1999), міжнародної премії імені М.О. Шолохова (2001) та ін. Кавалер Ордену Ярослава Мудрого (V, IV, III ст.).
У 2005 році за самовіддане служіння Україні на літературній і державницькій ниві, визначний внесок у збереження національної духовної культури, вагому особисту роль у піднесенні міжнародного авторитету України Борис Ілліч Олійник був удостоєний найвищої державної відзнаки - звання Героя України з врученням ордена Держави.
Борис Ілліч Олійник пішов із життя 30 квітня 2017 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві.
Інформаційна година та перегляд літератури " У дзеркалі слова Б.Олійника". Запрошуємо до перегляду!





вівторок, 14 жовтня 2025 р.