Сапання клумб

 

Живописець правди

 

Літературна хвилинка "Живописець правди".

23 квітня виповнюєтья 105 років від дня народження Григорія Тютюнника - українського письменника, журналіста, публіциста, старшого брата Григора Тютюнника, педагога, Шевченківського лавреата (1920-1961).

"Він мав талант людяності. І вроджений, і вистражданий, Справжній талант не дається без болю і муки, як і саме життя. А ще життя не дається без любові. Мало - бачити, мало - розуміти, треба любить. Бо любов - то найвищий дар, який коли-небудь може отримати людина.", - сказав про Григорія Тютюнника його молодший брат, видатний письменник Григір Тютюнник.

За 41 рік життя Григорій Тютюнник був військовим, педагогом і журналістом. Але ми знаємо його як письменника.

29 серпня день пам'яті Григорія Тютюнника - видатного українського прозаїка і поета, старшого брата Григора Тютюнника (1920-1961).

Народився Григорій Тютюнник в с.Шилівка на Полтавщині в родині Михайла і Ївги. Ще до його народження батьки розлучилися і Григорія виховувала мама, з батьком він підтримував зв’язок. Його батька і дядька репресували. У 1937 р. Михайла Тютюнника за фразу "Колгосп - це ярмо", звинуватили у антирадянській агітації, відправили у табори, де він і загинув. Це дуже вплинуло на його дітей, Григорія і Григора.

"Уродженець Полтавщини, студент Харківського університету, він на початку Другої світової війни добровольцем пішов на фронт. Двічі був тяжко поранений, двічі тікав з полону, брав учать у партизанській боротьбі. З 1948 р. учителював у містечку Кам’янка-Бузька на Львівщині, з 1956 р. завідував відділом прози журналу "Жовтень" (нині "Дзвін"). Найвідоміший твір Григорія Тютюнника - роман-епопея "Вир". У ньому з глибоким історизмом відтворено життя українського села напередодні та під час Другої світової війни. Письменник був дуже працьовитою й вимогливою до себе людиною. У листі до друга зізнавався: "Гризу роман, аж зуби болять, а він, катюга, рухається дуже повільно. Проте рухається…".

Григорій Тютюнник повернувся з війни з інвалідністю ІІ групи. Ще він під час війни двічі потрапляв у полон - у зв’язку з цим радянська влада мала до нього багато питань. А ще він був сином "ворога народу" (батька реабілітували лише у 1958 р.), тож за ним пильно стежили. У 1953 р. хірург Микола Амосов зміг витягнути двадцятиграмовий уламок снаряда з тіла Григорія Тютюнника і подарував йому ще три роки життя.

Він залишив готову другу частину роману "Вир", яку опублікували його друзі у 1962 р. А за рік, у 1963 р., йому посмертно присудили Шевченківську премію.

Про Григорія Тютюнника теплі спогади залишив молодший на 11 років брат по батькові Григір Тютюнник і дружина Олена Черненко.

Доля природи в наших руках

 19 квітня 2025 року в Україні святкують День довкілля. Припадає щорічно на третю суботу квітня. Цей день був запроваджений указом президента України 1998 року з метою підвищення свідомості громадян щодо екологічних проблем та стимулювання активної участі в охороні природи.

Запрошуємо до перегляду тематичної полички " Доля природи в наших руках"

Фантастичний світ Дяченків

 14 квітня виповнилося 80 років від дня народження Сергія Дяченка, українського письменника фантастичного жанру. Народився Сергій Сергійович у Києві у сім’ї видатного українського мікробіолога, професора Сергія Степановича Дяченка. У 1966 році закінчив Київський медичний інститут, працював лікарем-психіатром. Кандидат біологічних наук, у 1989 року закінчив сценарний факультет ВДІКу. Член Союзу кінематографістів СРСР, Союзу письменників СРСР. Лавреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Автор кіносценаріїв до фільмів: «Микола Вавилов», «Голод-33», «Гетьманські клейноди», «Генетика і ми», «Природи міцні затвори», «Совість у білому халаті», «Академік Бєляєв» та ін. В співавторстві зі своєю дружиною Мариною він працював в жанрах сучасної наукової фантастики, фентезі, казки та ін. успішно поєднуючи декілька жанрів в одному творі. Світ Марини та Сергія Дяченків – дивовижний, сповнений незбагненних таємниць і фантастичних пригод, і разом з тим повний любові, доброї, красивої магії. Знамените письменницьке подружжя дебютувало романом-фентезі «Брамник» 1994 року. З тих пір ними створено 118 авторських книг, які видано та перевидано (разом з перекладами іншими мовами) загальним накладом понад мільйон примірників. Кількість нагород та премій найпрестижніших конкурсів у царині фантастики, які отримали твори Дяченків не злічити. До 2009 року жив і працював у Києві, потім переїхав до Москви. У 2013 році разом з дружиною Мариною переїхали з Росії у США та відтоді проживали у штаті Каліфорнія. Помер 5 травня 2022 року.

В бібліотеці оформлено перегляд літератури " Фантастичний світ Дяченків".

Творчість Тамари Коломієць

 Інформаційна хвилинка " Творчість Тамари Коломієць".

09 квітня 2025 року виповнюється 90 років від дня народження відомої української поетеси та перекладача Тамари Опанасівни Коломієць.

Тамара Коломієць народилася 9 квітня 1935 року в місті Корсунь.

1957 року закінчила Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка.

Мати багато працювала, тому вихованням дівчинки займалася бабуся. Тамара виросла «у пелені бабусі Ганни», яка була в міру релігійною, керувалася здоровим глуздом і прислухалася до народної мудрості. Ці риси характеру вона передала внучці.

Неписьменна баба Ганна знала напам'ять майже весь «Кобзар» і часто його цитувала.

Мама дівчинки працювала лікарем, але Тамарі ця професія була не зовсім зрозуміла: лікарня, амбулаторія, виклик, знову лікарня. Дідуся і татка, на жаль, уже в ранньому дитинстві у дівчинки не було: дідуся забрала громадянська, а татка — Друга світова війна. Але був ще маленький братик, якому доводилося власноручно майструвати вітрячки, літачки та кораблики. Тамара Коломієць належить до покоління, дитинство якого було перерване війною. Ще до війни дівчинка вміла читати. А потім усі підручники замінив «Кобзар» та бабусині козацькі й чумацькі сумовиті пісні, казки, загадки, лічилки, яких вона знала безліч. У дитинстві дівчинка надавала перевагу хлопчачій компанії і гралася виключно з хлопчаками. У шкільні роки мріяла стати лікарем, бо дитяче серце ще довго залишалося чутливим до ран війни. Якщо у школі задавали писати твір на вільну тему, то Тамарі легше було висловлюватись у віршованій формі. А коли в пам'яті народжувався якийсь рядок, то він, як правило, мав бути останнім і на нього «треба було вийти».

Тамара Коломієць має двох дочок (Оксану й Мар'яну) і шестеро онуків. Стежками матері пішла донька — талановита поетеса Мар'яна Рочинь, а брат — Петро Коломієць — відомий сьогодні письменник, журналіст, автор багатьох історико-пригодницьких повістей.

Пішла з життя 21 серпня 2023 року[1].

Творчість

Перша збірка «Проліски» побачила світ 1956 року, коли Тамара Коломієць ще навчалася в університеті. 1957 року цю збірку відзначено першою премією та золотою медаллю VI Всесоюзного фестивалю молоді і студентів у Москві.

Перша збірка лірики Тамари Коломієць -— «Проліски» (1956) — з'явилася друком, коли авторка — студентка факультету журналістики Київського університету — мала 21 рік. Тоді ж молоду поетесу прийняли до Спілки письменників. На початку творчого шляху її помітив і благословив напутнім словом М. Рильський. Першим редактором був М. Стельмах. Із більшими чи меншими перервами звідтоді вийшло 10 книжок лірики, зокрема «Осіння борозна» (1981), «Багаття на межі» (1984) та «Дорога в листопад» (1990).

А потім — 15 років — не мовчання поетеси, а невидавання її книжок. Були лише добірки в періодиці — газетах «Вечірній Київ», «Хрещатик», «Я, ти, ми», «Вісті», в журналі «Вітчизна»…

Нині поетеса скерувала свої зусилля в інше русло — у дитячу літературу. Питання рідної мови, святинь та ідеалів, такі актуальні сьогодні, старшим людям освоювати важко, а ще важче — міняти їх. Тому працювати треба з найменшими, вважає Тамара Опанасівна. Тож вона активно пише та співпрацює з різними видавництвами. У її творчому доробку— понад 30 збірок оригінальних казок, віршів, небилиць, лічилок, смішинок, загадок. Найвідоміші її книги: «Пастушок» (1961), «Хиталочка-гойдалочка» (1965, 1969, 1983), «Помічники» (1965, 2014), «Недобрий чоловік Нехай» (1967, 2012), «Біб-бобище» (1968, 1977, 1989), «Луговий аеродром» (1972), «Хто розсипав роси?» (1975), «Візьму вербову гілочку» (1983), «Найперша стежечка» (1985, 2006), «Гарна хатка у курчатка» (1989, 1990, 1991, 2002, 2003), «Де ховає сонце роси» (2006), «Бринчики-мізинчики» (2012) та інші. А для найменшеньких читачів, які тільки засвоюють перші літери — чудові абетки: «Веселе місто Алфавіт», «Хто нам літери приніс», «Абетка», «Зоопарк від А до Я».

Твори Тамари Коломієць перекладено англійською, польською, угорською, білоруською, російською, словацькою, чеською, казахською, азербайджанською, вірменською та іншими мовами народів світу.

Чимало віршів Тамари Коломієць покладено на музику композиторами М. Чемберджі, Ю. Рожавською, Ж. Колодуб, Б. Буєвським, С. Сабадашем, Т. Димань. Окремою збіркою, що має назву «Я по вулиці іду» вийшли пісні композитора А. Мігай на слова поетеси. У 2008—2014 роках вийшли книжки Т. Коломієць з аудіо-відео додатками, зокрема: «Недобрий чоловік Нехай», «Помічники», і вже названа збірка «Я по вулиці іду».

Тамара Опанасівна досить активно співпрацює з популярним журналом «Пізнайко». Нещодавно «Веселка» перевидала її «Веселе місто Алфавіт». У Тамари Коломієць, за книжками якої виросло не одне покоління, — уже своя абеткова бібліотечка: вона має 6 абеток для 6 онуків.

Тамара Коломієць також перекладає з інших мов. Зокрема, з білоруської — збірка народних пісень, загадок, скоромовок «Пішов котик на торжок», твори Н. Гілевича «Біжить клубок з голками», з латиської — «Золоте ситечко» Я. Райніса, з монгольської — «Тато, мама і я» Ж. Дашдонга та інших мов. За переклади з білоруської поетесі було присуджено премію імені Павла Тичини «Чуття єдиної родини». Вона також нагороджена премією імені Наталі Забіли журналу «Малятко», медаллю А. С. Макаренка. У 2009 році Т. О. Коломієць присуджено найголовнішу премію, якою відзначають в Україні книжки для дітей — премію Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва. Нею відзначено дві збірки поетеси: «Найперша стежечка» та «Де ховає сонце роси».

Великий Казкар

Літературна хвилинка " Великий Казкар".

Сьогодні, 02 квітня - день народження відомого данського письменника-казкаря Ганса Крістіана Андерсена. Цього року виповнюється 220 років від дня його народження.

Ганс Крістіан Андерсен - один з найвідоміших казкарів світу. Його твори стали культурним надбанням світу й увійшли до дитячих книг народів різних куточків землі.

Пропонуємо вашій увазі 6 цікавих фактів із життя Ганса Крістіана Андерсена. А чи знаєте ви, що:

- Майбутній письменник народився в Данії в невеликому містечку Оденсе. Свої казки до кінця життя писав з граматичними помилками.

-До кінця свого життя Ганс Крістіан Андерсен зберігав дві найцінніші речі - олов'яного солдатика і троянду. Це були подарунки від дітей, які від щирого серця подякували казкареві за його талант.

-За своє життя Г.К.Андерсен написав 170 казок! Свою першу казку під назвою «Сальна свічка» письменник написав ще під час навчання в школі. Цей рукопис історики знайшли в архіві міста Оденса.

-02 квітня, у день народження Г.К.Андерсена, у всьому світі відзначають Міжнародний день дитячої книги. З 1956 року

Міжнародною радою з дитячої книги (IBBY) присуджується Золота медаль Ганса Крістіана Андерсена – найвища міжнародна нагорода в сучасній літературі.

-Фразу «Жити - значить подорожувати» Г.К.Андерсена взяли на озброєння тисячі сучасних туристичних агенцій. Казкар був одержимий подорожами. Загалом він зробив 29 великих подорожей, що на ті часи здавалося майже неймовірним. У поїздках він проявив себе відважною і витривалою людиною, їздив верхи і добре плавав.

-У Копенгагені, в порту встановлено пам'ятник його казковій героїні - Русалоньці, яка стала символом країни Данії.

 

Тиждень дитячого читання

 Тиждень дитячого читання: В бібліотеці була проведена бесіда та екскурсія для учнів 1 класу " Читаємо завжди, читаємо всюди", вікторина " На чарівних крилах казки" , також діти переглянули мультфільми " Знайомство з бібліотекою", ведмедик Веселунчик " Світ книги".