Класик світової літератури

 Роберт Стівенсон – майстер пригодницьких творів

13 листопада виповнюється 175 років від дня народження Роберта Льюїса Стівенсона.

Роберт Луїс Стівенсон (1850, Единбург — 1894, Самоа) — відомий англійський письменник і поет, класик неоромантизму й автор пригодницьких романів і повістей — увійшов в історію світової літератури як тонкий стиліст і майстер психологічного портрета.

Народився Стівенсон в Единбурзі (Шотландія) в родині інженера — будівельника маяків. З дитинства багато хворів. Здавалося, у нього не було жодного шансу стати в майбутньому автором одного з найпопулярніших пригодницьких романів, адже хвороб у нього було більше, ніж літер в алфавіті. Можливо, саме ці тяжкі випробування навчили письменника цінувати життя, щиро радіти кожному прожитому дню й намагатися бути щасливим. Не можна вирушити у справжню морську подорож? І тоді на допомогу приходили мрія і фантазія. У 15 років Роберт Стівенсон написав свою першу книжку «Петландське повстання». У 17 років почав вивчати право в Единбурзькому університеті (рік закінчення — 1875). Хоча Стівенсон отримав професію юриста, понад усе мріяв стати письменником. Слава до нього прийшла, коли він 1883 р. окремим виданням надрукував роман «Острів скарбів». Успіх «Острова скарбів» забезпечив матеріальний достаток родини Стівенсона, але прогресуюча хвороба вимагала зміни клімату, і тому він залишив любу Шотландію. Письменник разом з усією родиною вирушив у подорож до південних морів. Він оселився на островах Самоа, що в Тихому океані. Місцеві жителі спочатку насторожено поставилися до чужоземця, адже звикли, що європейці в їхніх краях з’являлися тільки для того, щоб збагатитися. Але Стівенсон не виказував зневаги до місцевого населення, натомість він радо приймав їх у своєму домі, який місцевим жителям здавався величезним палацом, і залюбки слухав їхні оповідки із сивої давнини. Дуже скоро до помешкання Стівенсона самоанці заходили не лише послухати дивні й неймовірні історії господаря, а й з проханням допомогти. Він радив їм, як захищати себе від колонізаторів, як краще об лаштувати свою землю і де найвигідніше продати ті чи інші товари. Білі колонізатори недолюблювали письменника, зате місцеві жителі, на знак особливої поваги й довіри, дали йому ім’я Тузітала — «білий вождь-оповідач», адже вірили в магічну силу його слова. Самоанці самотужки збудували дорогу до будинку Стівенсона й назвали її Дорогою подяки. Смерть письменника для місцевих жителів стала великим горем. Вони цілими селищами йшли попрощатися з Тузіталою. Рада вождів вирішила поховати його на вершині найвищої гори. Однак дістатися туди було надзвичайно складно, адже гору з усіх боків оточував густий тропічний ліс, і до того часу на неї не ступала жодна людина. Тоді найсильніші чоловіки вирушили в дорогу й ціною неймовірних зусиль прорубали у вологих джунглях просіку, щоб потрапити до місця останнього притулку людини, яка змогла перебороти долю. А потім вожді під страхом великої кари богів заборонили всім стріляти біля гори, де було поховано Стівенсона, «щоб над його могилою могли спокійно співати птахи».

Твори Стівенсона читають з інтересом як діти, так і дорослі. Стівенсон вважається засновником і теоретиком неоромантичного напрямку в літературі. Він гостро відчував розрив між реальністю і мрією і шукав незвичайного в буденному житті. Письменник на все життя зберіг потяг до прекрасного, прагнув надати життю повноту і яскравість, віднайти у звичайній людині героя. Стівенсон був надзвичайно уважним до слова, його вважають неперевершеним стилістом. «Скрупульозна точність, з якою він добирає слова, нагадує вивіреність математичної формули», — сказав про нього англійський письменник Г. К. Честертон.