Перші населені пункти України на східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 року. Остаточне визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня – 23 серпня 1943 року). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. Протягом вересня-жовтня 1943 року тривала битва за Дніпро, уздовж якого німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони. Кульмінацією битви за Дніпро стало визволення Києва від гітлерівців.
У ході визволення України силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. осіб, протягом січня 1943 року – жовтня 1944 року було проведено серію наступальних операцій. Найважливішими з них були: Воронезько-Харківська (13 січня – 3 березня 1943 року), Донбаська (13 серпня – 22 вересня 1943 року), Чернігівсько-Полтавська (26 серпня – 30 вересня 1943 року), Корсунь-Шевченківська (24 грудня 1943 р. – 17 лютого 1944 року ) та Львівсько-Сандомирська (13 липня – 29 серпня 1944 року).
Завершила визволення України Карпатська операція, що розпочалася 9 вересня 1944 року. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон України.

До поняття «права людини» людство прийшло не відразу. Вперше про права особистості заговорили французькі просвітителі Вольтер і Жан Жак Руссо. Пройшло ще майже два сторіччя, перш ніж людство дозріло до розуміння поняття і прийняття загального кодексу прав людини. 10 грудня 1948 року Організація Об'єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини, що проголошує права особистості, цивільні і політичні права і свободи (рівність всіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті та інші). У Декларації заявлено також, що всі люди мають рівні права, які не залежать від їх особових відмінностей і від різниці в політичних системах їх країн. Декларація, на користь якої проголосували 48 країн і 8 утрималося, була проголошена Генеральною Асамблеєю «завданням, до виконання якого повинні прагнути всі народи і держави», до якого кожна людина і суспільство повинні «прагнути шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення». 









Ухвалу про введення військ до Афганістану прийняло вузьке коло політиків радянської держави. Формальною причиною такого рішення стала ідея підтримки новоствореного комуністичного уряду в цій країні. Фактично ж, Афганістан був необхідний Радянському Союзу, як азійський плацдарм для протистояння США та країнам НАТО. Тому 25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ до Афганістану і їх боротьба з озброєною опозицією – моджахедами. 