Ми проти СНІДУ, ми - за життя

 Інформаційна хвилинка "Ми проти СНІДУ, ми - за життя!"

Здоров'я – одне з основних джерел радості, щасливого та повноцінного життя. Здоров'я – це стан життя і діяльності людини за умови відсутності хвороб, фізичних дефектів, психологічне, соціальне і духовне благополуччя.

Поріг ХХІ століття людство переступило з низкою жахливих хвороб. Особливо небезпечні ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) і його кінцева стадія СНІД( синдром набутого імунодефіциту). СНІД – особливо небезпечна хвороба, смертельна для людини.

З 1988 року 1 грудня відзначають Всесвітній день боротьби зі СНІДом, що слугує справі зміцненню організованих зусиль у боротьбі з пандемією, яка поширюється у всіх регіонах світу.

Зусилля вчених спрямовано на винайдення ефективних методів подолання СНІДу, однак поки що говорити про успіх, про перемогу над вірусом ВІЛ передчасно. За оцінками експертів, сьогодні понад 50 млн. жителів планети Земля є ВІЛ-позитивними, а понад 20 млн. - вражені СНІДом. Кожного дня у світі інфікується 15-16 тис. осіб, переважно молодого віку.

На жаль, Україну визнано державою, яка від ВІЛ/СНІДу в Східній Європі постраждала найбільше. Сьогодні в нас офіційно зареєстровано 49 тис. осіб, що мають статус ВІЛ-позитивних. Серед них майже 4 тис. дітей у віці до 14 років. У тенетах СНІДу перебувають понад 3 тис. громадян України, з яких понад 100 дітей. Це офіційна статистика, зареєстрована в Українському центрі профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України. Міжнародні експерти вважають, що ВІЛ – позитивних у нас значно більше.

У всьому світі 1 грудня говорять про СНІД, про те, яку загрозу існуванню людства несе ця глобальна епідемія. Згадують і оплакують тих, хто вже помер або смертельно хворий, говорять про масштаби трагедії і про те, що ця чума ХХ, а тепер вже і ХХI століття загрожує існуванню людства…

СНІД – особливо небезпечна хвороба, яка несе смертельну загрозу людству. Це інфекційне захворювання здатне за 10 - 20 років поставити рід людський під реальну загрозу вимирання.

У генеалогії цієї хвороби багато загадкового. Науковці й досі не дійшли згоди про походження лиховісного ВІЛ-вірусу імунодефіциту людини. Висуваються різні гіпотези, зокрема і фантастичні, мовляв, вірус занесли на Землю інопланетяни. Є й інші, обґрунтовані версії. Так, наприклад, югославський лікар та історик медицини Мірко Грек вважає, що привід для епідемії СНІДу – це порушення рівноваги між поширеними хворобами і тяжкими інфекційними захворюваннями, яких майже повністю позбулися завдяки успіхам медицини. За Греком, епідеміям нових, незнаних досі хвороб, передують їх поодинокі прояви впродовж десятиліть, навіть століть. Уся біда в тому, що медики просто не встигли своєчасно звернути на них увагу, вивчити й осмислити. До того ж новий вірус здатен досить довго нічим в організмі людини себе не виявляти, очікуючи більш сприятливих для себе умов. Існує багато інших версій науковців щодо виникнення цієї страшенної хвороби.

Вірус СНІДу дуже дрібний, набагато менший за бактерії, проте неймовірно підступний. Розмножується, тільки потрапивши в клітини білих кров’яних тілець людини – основних вартових її імунної системи. Вірус руйнує їх із середини. Наслідки цього жахливі: людина стає беззахисною перед будь-якою інфекцією.

Першими, хто захворів на СНІД, були люди, які входили до так званої «групи ризику». Це наркомани, повії, гомосексуалісти, хворі на уроджену гемофілію (тому що їхнє життя залежить від систематичного введення препаратів із донорської крові).

Однак дуже швидко вірус СНІДу вийшов за межі названих груп ризику в основну популяцію населення.

Згідно з новими цифрами, які оприлюднив підрозділ ООН боротьби з ВІЛ/СНІДом, темпи поширення інфекції серед молоді в більшості уражених країн знижуються; виняток становить лише ситуація в Україні та Росії, де кількість ВІЛ – інфікованих серед молоді в віці від 15 до 24 років продовжує зростати.

Основні шляхи зараження ВІЛ-інфекцією:

- статевий;

- під час переливання донорської крові, зараженої вірусом імунодефіциту;

- при використанні нестерильного медичного інструментарію (шприців, системи для переливання крові та ін.);

- від ВІЛ-інфекції або хворої на СНІД матері дитині до, під час або після пологів

А ми маємо пам'ятати: здоровий спосіб життя, чистота у взаєминах - найкращі методи профілактики СНІДу.

Марк Твен: життя і творчість

 30 листопада виповнюється 190 років від дня народження Марка Твена, американського прозаїка, сатирика та гумориста.

Майбутній письменник з’явився на світ у невеликому містечку Флорида штату Міссурі 30 листопада 1835 року. Хлопчик народився в сім’ї Джона Клеменса і Джейн Лемптон, його ім’я при народженні – Семюел Ленгхорн Клеменс. Він був одним із семи народжених у сім’ї дітей, третім із тих чотирьох, хто вижив. Сам Семюел народився семимісячним, до 10 років був хворобливою дитиною, якій прощали всі пустощі.

Батько сімейства був невдачливим підприємцем. У пошуках кращого 1839 року сім’я перебралася в портове місто Ганнібал на річці Міссісіпі, де й минуло дитинство та недовгі шкільні роки Семюела. Підліток зачитувався пригодницькими книгами Фенімора Купера, Вальтера Скотта, разом із друзями організовував різні авантюри.

Батько помер 1847 року, залишивши безліч боргів. Старший за Семюела на 10 років брат Орайон став видавати газету. У цьому йому допомагав і молодший брат-підліток, працюючи складачем, а іноді й автором статей під різними псевдонімами.

У 1853-1857 роках Сем Клеменс багато подорожував американськими містами і штатами. У ці роки він працював у газетах, багато часу проводив у бібліотеках, займаючись самоосвітою.

У 1857 році майбутній письменник став учнем лоцмана, у 1859 році отримав права лоцмана і до 1861 року працював на пароплавах по річці Міссісіпі. Але улюбленій роботі завадила Громадянська війна, брати виїхали на захід США, опинилися в містечку Вірджинія в штаті Невада.

На новому місці Сем спочатку працював старателем на срібному руднику, потім у міській газеті. У цей період він узяв псевдонім Марк Твен, під яким став всесвітньо відомим письменником. Це ім’я взято з лоцманської термінології, воно означало буквально ‘мітка два’ – мінімальна глибина, придатна для проходження суден.

Майже все життя письменник прожив у США в різних штатах – Міссурі, Невада, Нью-Йорк, Коннектикут. Кілька років, з 1891 по 1900-й, він із сім’єю жив в Англії, щоб поправити свої фінансові справи.image

Шлях літератора для Марка Твена визначився під час його перебування в штаті Невада. Видання Britannica пише, що 1864 року він викликав на дуель редактора конкуруючої газети. Побоюючись наслідків, виїхав із Вірджинії до Сан-Франциско, де став працювати одразу в кількох газетах.

Перший літературний успіх Твену принесло гумористичне оповідання «Знаменита жаба, що скаче, з Калавераса» (1865), яке передрукували всі американські газети. Слідом за цим йому запропонували відрядження від газети на Гаваї. Подорожні нотатки про це принесли автору шалений успіх.

Уже як відомий автор Марк Твен їздить по штату з лекціями на найрізноманітніші теми. З цього почалася його слава як лектора-балагура і гумориста. Його висловлювання і цитати показували тонке знання життя і людей.

У 1867 році американські газети спонсорували поїздку Твена до Європи. У результаті було створено книгу «Простаки за кордоном». Кандидатка філологічних наук Олена Груздєва зазначає, що вона вирізняється поєднанням реалізму з комічною художністю.

У 1870-1880-ті роки Твен писав гостру сатиру на американське суспільство і політиків. Статті увійшли до збірки «Життя на Міссісіпі» (1883). У цей період він створював і художні твори. Найбільшим внеском у світову літературу стали такі книги: «Пригоди Тома Сойєра» (1876) і ще кілька книжок про цього хлопчика та його друга.

Роман «Принц і жебрак» (1881), у якому автор з іронією пише про недоліки англійської державної системи XVI століття.

Вищою творчою удачею Марка Твена стала книга «Пригоди Гекльберрі Фінна» (1884). Пізніше її віднесли до великих американських романів. Доктор філологічних наук Павло Балдіцин пише, що в цьому циклі відбилися традиції комічної байки і небилиці, характерні для американців.

Однією з перших у літературі мандрівкою в часі стала книга «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура» (1889).

Марк Твен прославився як гуморист і сатирик. Він першим почав писати розмовною мовою. Біографія письменника сповнена незвичайних подій і пригод.

З урахуванням названих великих творів у вибраній бібліографії автора налічується близько 30 значних робіт.

У 34 роки (лютий 1870-го) Марк Твен одружився з донькою багатого торговця вугіллям Олівією Ленгдон. Шлюб виявився щасливим, пара жила все життя у взаєморозумінні.

Молода сім’я оселилася в місті Буффало (штат Нью-Йорк) у купленому для них батьком Олівії будинку. Тесть незабаром помер, слідом за цим настали важкі часи. Первісток народився недоношеним, а дружина захворіла на черевний тиф. Сім’я перебралася в будинок до її рідних, щоб легше було доглядати за дитиною. Малюк не дожив і до 2-х років.

Незабаром сім’я Твена перебралася в місто Хартфорд (Коннектикут). У цей час Твен уже отримував хороші доходи від лекцій і книг, життя стало благополучнішим. Був побудований сімейний будинок, у якому вони прожили майже 20 років.

Але на початку 1890-х сім’я переживала фінансові труднощі. Щоб поправити справи, подружжя виїхало до Англії. Завдяки активній діяльності в Європі Марк Твен виплатив усі борги і 1900-го повернувся з родиною до США.

У шлюбі Марка Твена та Олівії Клеменс народилося 4 дітей, але батькові сімейства довелося пережити смерть ще двох доньок: 1896 року від менінгіту померла Сьюзі, 1909-го померла від епілепсії Джин. Між цими трагічними подіями, 1904 року, овдовів і сам Марк Твен. Дочка Клара стала відомою оперною співачкою, часто гастролювала Європою.

У пізні роки Марк Твен переживав глибоку депресію. Його видавнича компанія розорилася, інвестиції в нову техніку виявилися невдалими.

Помер письменник 21 квітня 1910 року від стенокардії.

Світову популярність Марку Твену принесли книги про пригоди підлітків. Завдяки їм автора вважали першим по-справжньому американським письменником. Твори автора перечитують дорослі та діти в усіх куточках світу, а багато його висловлювань актуальні й досі.

В бібліотеці оформлена тематична поличка " Марк Твен: життя і творчість". Запрошуємо до перегляду!

Письменниця козацького роду

 28 листопада виповнюється 135 років від дня народження Зінаїди Павлівни Тулуб, української письменниці, історичної романістки, перекладачки, літературознавиці, педагогині.

Народилася письменниця в Києві в 1890 році в інтелігентній родині, пов’язаній з українською культурою та наукою. Освіту здобула у Київському університеті, де вивчала історію та літературу – ці знання визначили її майбутню творчу спеціалізацію.

Перші публікації з’явилися у 1910-х роках; активно працювала в 1920–1930-ті. З 1926 р. вона на літературній роботі, де займалася популяризацією творів українських письменників.

Зінаїда Тулуб увійшла до історії української літератури як авторка епічних історичних романів, де на основі глибоких архівних студій відтворювала складні, маловідомі сторінки минулого.

4 липня 1937 р. Зінаїду Тулуб несподівано заарештували. В обвинуваченні йшлося про те, що вона є «активною учасницею контрреволюційної організації «Виборчий центр», котра здійснює підривну роботу перед наступними виборами до Рад».

Зінаїда Тулуб пережила тривале заслання в Казахстан, де продовжувала писати та перекладати. Реабілітована лише після смерті Сталіна. З З 1956 по 1964 рік письменниця мешкала у Києві, активно займалася творчою діяльністю. Цьому сприяла і її реабілітація владою, домогтися якої допомагали колеги Зінаїди Павлівни. Померла письменниця 26 вересня 1964 року.

Тулуб поєднувала наукову точність, широкий історичний контекст і психологічну глибину персонажів. Її твори вирізняються масштабністю, драматизмом і увагою до етнокультурних деталей. Роман «Людолови» (1934–1937) – грандіозний історичний роман про Україну XVII століття, що розкриває тему боротьби проти татарських набігів, формування козацтва, драматичні долі українських родів. Зі сторінок роману «Людолови» гордо озивається великий український гетьман Петро Сагайдачний, борець проти татарської, турецької, польсько-шляхетської неволі свого народу… І нехай не вдалося Сагайдачному визволити свій люд з-під ярма визискувачів, він помирає, але справа визволення не загинула, вона живе в душах і помислах вільнолюбного народу.

Роман «В степу безкраїм за Уралом» (1964) – одне з найвидатніших явищ художньої Шевченкіани. В основу твору покладено перший період Шевченківського заслання. Драматичний життєпис геніального поета охопив неповних три роки (1847 – 1850). Письменниця розкрила психологію творчості митця і відобразила ідейно-емоційний ефект зображення душевних настроїв та переживань поета і художника.

Запрошуємо на літературну годину " Письменниця козацького роду".

Жнива скорботи

 Щороку четверта субота листопада – день великого суму та скорботи для всіх українців. Ця пам’ятна дата має нагадувати про жахливі події, пов’язані з геноцидом, вчиненим стосовно українського народу. Цей, сповнений скорботи день, названо Днем пам’яті жертв Голодоморів, які мали місце в 1921-1923 рр., 1932-1933рр. та 1946-1947 рр. Найтрагічнішим та найжахливішим за наслідками став масовий голод 1932-1933 рр. Відомо, що за цей період від голоду, штучно та планомірно впровадженим в життя верхівкою радянської влади, загинуло понад 7 мільйонів осіб. Загиблі вшановуються хвилиною мовчання, а по всій країні проходить захід під назвою «Свічка пам’яті».

В бібліотеці оформлена виставка-реквієм " Жнива скорботи". Запрошуємо до перегляду!

Майдан: Революція Гідності

День Гі́дності та Свобо́ди — свято в Україні, що святкується щороку 21 листопада на честь початку двох революцій: Помаранчевої революції (початок 22 листопада 2004 року) та Революції Гідності (акція студентів та громадських активістів розпочалася 21 листопада 2013 року). Є наступником свята Дня Свободи, що святкувалося 22 листопада на честь Помаранчевої революції у 2005—2011 роках, поки не було скасоване указом президента Віктора Януковича[1]. 13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким в Україні 21 листопада святкується День Гідності та Свободи[2].

Із нагоди відзначення Дня Гідності та Свободи бажаємо учасникам національно-визвольної боротьби; усім, хто виборов перемогу у Помаранчевій революції, Революції Гідності й зараз продовжує захищати Україну від ворога, миру й такої очікуваної перемоги!

Щиро вітаємо усіх з Днем Гідності та Свободи!

Бажаємо мирного неба над українською землею, родинного добробуту і злагоди, незламної віри у щасливе майбутнє України та впевненості у завтрашньому дні.

Запрошуємо на інформаційну годину " Майдан: Революція Гідності"

 

Класик світової літератури

 Роберт Стівенсон – майстер пригодницьких творів

13 листопада виповнюється 175 років від дня народження Роберта Льюїса Стівенсона.

Роберт Луїс Стівенсон (1850, Единбург — 1894, Самоа) — відомий англійський письменник і поет, класик неоромантизму й автор пригодницьких романів і повістей — увійшов в історію світової літератури як тонкий стиліст і майстер психологічного портрета.

Народився Стівенсон в Единбурзі (Шотландія) в родині інженера — будівельника маяків. З дитинства багато хворів. Здавалося, у нього не було жодного шансу стати в майбутньому автором одного з найпопулярніших пригодницьких романів, адже хвороб у нього було більше, ніж літер в алфавіті. Можливо, саме ці тяжкі випробування навчили письменника цінувати життя, щиро радіти кожному прожитому дню й намагатися бути щасливим. Не можна вирушити у справжню морську подорож? І тоді на допомогу приходили мрія і фантазія. У 15 років Роберт Стівенсон написав свою першу книжку «Петландське повстання». У 17 років почав вивчати право в Единбурзькому університеті (рік закінчення — 1875). Хоча Стівенсон отримав професію юриста, понад усе мріяв стати письменником. Слава до нього прийшла, коли він 1883 р. окремим виданням надрукував роман «Острів скарбів». Успіх «Острова скарбів» забезпечив матеріальний достаток родини Стівенсона, але прогресуюча хвороба вимагала зміни клімату, і тому він залишив любу Шотландію. Письменник разом з усією родиною вирушив у подорож до південних морів. Він оселився на островах Самоа, що в Тихому океані. Місцеві жителі спочатку насторожено поставилися до чужоземця, адже звикли, що європейці в їхніх краях з’являлися тільки для того, щоб збагатитися. Але Стівенсон не виказував зневаги до місцевого населення, натомість він радо приймав їх у своєму домі, який місцевим жителям здавався величезним палацом, і залюбки слухав їхні оповідки із сивої давнини. Дуже скоро до помешкання Стівенсона самоанці заходили не лише послухати дивні й неймовірні історії господаря, а й з проханням допомогти. Він радив їм, як захищати себе від колонізаторів, як краще об лаштувати свою землю і де найвигідніше продати ті чи інші товари. Білі колонізатори недолюблювали письменника, зате місцеві жителі, на знак особливої поваги й довіри, дали йому ім’я Тузітала — «білий вождь-оповідач», адже вірили в магічну силу його слова. Самоанці самотужки збудували дорогу до будинку Стівенсона й назвали її Дорогою подяки. Смерть письменника для місцевих жителів стала великим горем. Вони цілими селищами йшли попрощатися з Тузіталою. Рада вождів вирішила поховати його на вершині найвищої гори. Однак дістатися туди було надзвичайно складно, адже гору з усіх боків оточував густий тропічний ліс, і до того часу на неї не ступала жодна людина. Тоді найсильніші чоловіки вирушили в дорогу й ціною неймовірних зусиль прорубали у вологих джунглях просіку, щоб потрапити до місця останнього притулку людини, яка змогла перебороти долю. А потім вожді під страхом великої кари богів заборонили всім стріляти біля гори, де було поховано Стівенсона, «щоб над його могилою могли спокійно співати птахи».

Твори Стівенсона читають з інтересом як діти, так і дорослі. Стівенсон вважається засновником і теоретиком неоромантичного напрямку в літературі. Він гостро відчував розрив між реальністю і мрією і шукав незвичайного в буденному житті. Письменник на все життя зберіг потяг до прекрасного, прагнув надати життю повноту і яскравість, віднайти у звичайній людині героя. Стівенсон був надзвичайно уважним до слова, його вважають неперевершеним стилістом. «Скрупульозна точність, з якою він добирає слова, нагадує вивіреність математичної формули», — сказав про нього англійський письменник Г. К. Честертон.

 2 листопада 2020 року Балківська бібліотека прийняла участь у благодійній ярмарці.